Озброєння , бойове застосування авіації іноземних держав. Заняття № 2 презентация

Перше питання: Авіаційне озброєння, його призначення та характеристика.
До авіаційного озброєння відноситься зброя, яка установлена на літальних апаратах військового призначення, і системи, що забезпечують його бойове застосування.
Авіаційне озброєння
підрозділяється на:
ракетне,
бомбардувальне,
мінно-торпедне,
стрілецько-гарматне і
спеціальне .
Керовані авіаційні засоби ураження, такі як, ракети класу “повітря–повітря” або “повітря–поверхня”, керовані бомби та касети, належать до високоточної зброї.

Ракетне озброєння включає:
авіаційні ракетні комплекси класу “повітря – повітря” і “повітря – поверхня” з керованими ракетами;
- авіаційні реактивні системи залпового вогню для ураження наземних цілей некерованими ракетами.
В залежності від конкретного цільового призначення керовані авіаційні ракети (КАР) класу “повітря − поверхня” підрозділяються на стратегічні й тактичні ракети.
Стратегічні авіаційні ракети класу “повітря – поверхня” (AGM-86B “ALCM”B, AGM-86C “ALCM”C, AGM-129 “АСМ” – США, Х-55 – Росія) (Додаток) призначені для ураження:
─ точкових, високозахищених об’єктів, головним чином, шахтних пускових установок міжконтинентальних балістичних ракет;
─ пунктів управління, вузлів зв’язку в глибокому тилу противника. Максимальна дальність пуску від 1300 до 4500 км.
Ракети, як правило, оснащуються ядерною бойовою частиною і системами керування, що наводять їх на об’єкт удару з високою точністю (5 ... 35 м). Ракети запускаються поза зонами дії засобів ППО і мають малу радіолокаційну помітність, що значно знижує можливості ППО щодо їх виявлення й обстрілу.

Тактичні авіаційні ракети класу “повітря − поверхня” призначені для ураження :
літаків на аеродромах, позицій ЗКР і РЛС;
командних пунктів;
складів пального та боєприпасів;
військової техніки та кораблів на малих і середніх дальностях.
Максимальна дальність пуску від 10 до 150 км.
Вони підрозділяються на ракети:
─ загального призначення;
─ протикорабельні;
─ протирадіолокаційні;
─ протитанкові.
Ці ракети мають різні системи наведення та споряджаються напівбронебійними, кумулятивними, проникаючими, касетними, осколковими, осколково-фугасними бойовими частинами.
Протикорабельна ракета AGM-119 “Penguin”

Авіаційні ракети загального призначення (Додаток) (AGM-109H “Tomahawk-2”, “LRSOM” (США), X-25, X-31A (Росія)) застосовуються для ураження:
відкрито розташованої чи слабко захищеної техніки й особового складу;
командних пунктів;
складів пального і боєприпасів та інших об’єктів.
КР загального призначення AGM-65 “Maverick”

Керовані авіабомби (КАБ) призначені для ураження міцних малорозмірних цілей (мостів, переправ, командних пунктів, залізобетонних споруд).
КАР “повітря – повітря” Р-73Е, Р-27Р і Р-27Т (Росія)
Дальність скидання КАБ 10 - 65 км від об’єктів, що уражаються, системи наведення дозволяють забезпечити точність ударів -1-5м.
КАБ GBU-32 “JDAM”
у бомбовому відсіку літака В-2А
7

Керовані авіаційні ракети класу “повітря – повітря”
Для успішного ведення боротьби з повітряними цілями в різних умовах обстановки на озброєнні авіації знаходяться ракети малої (до 15 км), середньої (50 ... 75 км) і великої (200 ... 240 км) дальності. Вони є основним засобом пораження повітряних цілей, забезпечуючи, в порівнянні з некерованими засобами, більш високу імовірність пораження цілей у широкому діапазоні умов застосування .
У сучасних керованих ракетах цього класу використовуються три системи наведення: комбінована (командно-інерційна й активна радіолокаційна), напівактивна радіолокаційна та пасивна інфрачервона. Комплектуються вони осколково-фугасними й стрижневими бойовими частинами масою від 4 до 60 кг.
7

7

Некеровані авіаційні ракети(НАР) призначаються для ураження наземних, надводних і повітряних цілей, займають важливе місце в системах озброєння тактичних винищувачів, палубних штурмовиків і бойових вертольотів усіх країн.
Пуск НАР вертольотом
Бомбардувальне озброєння включає:
бомбардувальні засоби ураження (авіаційні бомби, бомбові касети, та ін.),
приціли та
бомбардувальні установки.
Авіаційні бомби є одним з основних видів боєприпасів призначеним для нанесення ударів по різних наземних і морських об’єктах.

Класифікація авіаційних бомб:
бомби загального призначення (фугасні й осколково-фугасні),
осколкові,
осколково-фугасні,
об’ємного вибуху,
протитанкові,
бронебійні,
бетонобійні,
протичовнові,
запальні,
фугасно-запалювальні,
хімічні та ін.
Калібр авіабомб (маса в кг) може бути від 0,5 до 20000 кг.
Літак В-1В виконує
“килимове бомбометання” ОФАБ
Фугасна авіабомба
Літак AV-8 завдає удару БЕТАБ по бетонній смузі
Літак F-111 завдає удару БРАБ

До стрілецько-гарматного озброєння відносяться:
-авіаційні гармати та кулемети з їх установками, - боєприпаси до них, - прицільні й інші системи, установлювані на літальних апаратах. Гармати встановлюються практично на всіх бойових літаках і вертольотах
До основних характеристик стрілецько-гарматного озброєння відносяться:
─ калібр гармат (20...45) мм, кулеметів – (7,62…14,5) мм;
─ темп стрільби гармат (300...1800) постр/хв, кулеметів – (600...3000) постр/хв (на один ствол);
─ початкова швидкість снаряду (кулі) (700…1100) м/с;
─ маса гармат (20...140) кг, кулеметів – (8...25) кг;
─ ефективна дальність стрільби: гармат – до 2000 м; кулеметів – (500...1200) м.
На вертольотах вогневої підтримки можуть також установлюватися гранатомети.
30-мм гармата GAU-8 (штурмовик А-10А)
Гармата НР-23 на турелі (літак ТУ-16)

Друге питання: Бойове застосування авіації іноземних держав.
Бойові дії авіації, особливо в звичайній війні, характеризуються застосуванням великих авіаційних угруповань (національних або коаліційних), склад яких знаходиться в прямій залежності від мети та масштабів операцій на ТВД і обсягу задач, що вирішуються .
В межах стратегічної операції на ТВД, а також в ході проведення повітряних операцій і ведення бойових дій авіація виконує свої бойові задачі шляхом нанесення авіаційних ударів, проведення повітряних боїв і виконання спеціальних польотів.

Авіаційні удари є основним способом досягнення мети операції. В залежності від задачі, що вирішується, об’єктів пораження, потужності та часу впливу авіаційні удари за масштабом водночас залучених сил поділяються на масовані, зосереджені та групові.
Масовані удари наносяться в короткі терміни великими об’єднаннями з метою одночасного впливу по об’єктах противника в просторовому районі, з поразкою яких досягається вирішення основної задачі операції. Як правило, вони задаються з початком війни в ході вирішення задачі завоювання переваги в повітрі. Основними факторами, що впливають на вибір варіанту нанесення масованого удару, є стан системи ППО противника, погодні умови й час на підготовку удару.
Зосереджені авіаційні удари силами авіаційних з’єднань і частин в основному виконуються в ході вирішення задачі ізоляції району бойових дій. Вони задаються з метою одночасного вогневого впливу по декількох об’єктах, з поразкою яких досягається успіх операції.

Групові удари є основним засобом глибокої вогневої поразки противника в ході ізоляції поля бою. Вони задаються силою штатних частин і підрозділів або в складі “пакетів” по одному або декількох об’єктах в обмеженому районі.
Одиночні удари здійснюються при наданні безпосередньої авіаційної підтримки бойовим діям сухопутних військ і задаються парою або ланкою літаків по одному об’єкту.
Повітряний бій є основним способом знищення авіації противника в повітрі. Він ведеться парою (ланкою) винищувачів як над своєю територією, так і над територією противника.
Повітряна битва є сукупність повітряних боїв і проводиться основними силами винищувальної авіації з залученням частини сил тактичних винищувачів у взаємодії з наземними засобами ППО.
Спеціальні польоти пов’язані з веденням повітряної розвідки, дозаправленням літаків у повітрі, пошуком і врятуванням екіпажів, створенням завад та ін.

Повітряна операція є вищою формою застосування великих авіаційних угруповань з виконання найбільш важливих стратегічних задач в межах ТВД або його частини в обмежений час і являє собою комплекс погоджених за метою, завданнями, місцем і часом бойових дій сил і засобів ВПС, проведених ними самостійно або у взаємодії із з’єднаннями та об’єднаннями сухопутних військ і ВМС за єдиним планом і замислом для вирішення оперативно-тактичних й оперативних задач.
При веденні бойових дій на континентальних ТВД у початковий період звичайної війни першочергове значення будуть мати повітряні операції з метою завоювання переваги в повітрі.
Основу повітряної операції складають масовані удари. Протягом операції, розрахованої на дві – три доби та більше, можуть бути завдані три – чотири масовані удари тактичною авіацією і 1 ... 2 удари стратегічного значення на території противника.

Оперативна побудова авіації ЗПН при нанесенні масованих ударів включає два ешелони:
Варіант побудови авіаційного удару ЗПН
Ударний ешелон (80 – 85 %), %:
СБ – 5; ТВ – 40; ТКР – 20; БЛА – 10; винищувачів ППО – 15;
Р і РЕБ – 10.
Ешелон прориву ППО (15 – 20 %), %:
ТВ – 30; ТКР – 20; БЛА – 20; винищувачів ППО– 20; Р і РЕБ – 10

Ешелон прориву системи ППО призначений для знищення винищувальної авіації, вогневого знищення ЗРК (ЗРС) і зенітної артилерії противника; поразки його РЛС різного призначення, в першу чергу, станцій наведення ВА, ЗКР і ЗА. Для вирішення цих задач в склад цих груп, крім винищувачів-бомбардувальників і штурмовиків із звичайним озброєнням, входять носії ПРР, в тому числі спеціально призначені для цієї мети літаки F-4G (F-16CJ) “Wild Weasel”.
Ударний ешелон включає групи тактичних винищувачів, винищувачів прикриття, дорозвідки та літаків РЕБ. Побудова бойового порядку ешелону визначається з урахуванням найкращого використання можливостей усіх літаків і постійного нарощування потужності удару. Другий ешелон складуть, головним чином, літаки, призначені для ураження об’єктів ракетами та бомбами. Тут застосовується так званий принцип накочуваного валу: слідом за ешелоном прориву ППО через пробитий коридор з інтервалом у одну хвилину слідують групи легких тактичних винищувачів. Вони наносять удари по об'єктах на відстані 50-100 км від лінії фронту. Більш важкі літаки, що йдуть слідом за ними з таким же інтервалом, будуть діяти на глибину до 400 км та більше. У другому ешелоні можлива також дія бомбардувальників зі складу стратегічної авіації.

Побудова бойового порядку ударного ешелону буде здійснюватись з урахуванням найкращого використання носіїв ТКР та постійного нарощування потужності їх ударів. Запуск ТКР буде здійснюватись спочатку по об'єктах, розташованих за 120 км одразу за прифронтовою зоною, а їх носії будуть повертатись на базові або запасні аеродроми для підготовки до повторного вильоту.
Тактичні винищувачі - носії ТКР, що замикають бойові порядки ударного ешелону, будуть, як правило, здійснювати пуски ракет по об'єктах, що лежать на межі їх ефективної дальності (300-350 км).
Групи винищувачів прикриття йдуть із перевищенням над ударними групами в інтервалах між ними та виконують свою задачу в порядку, аналогічному для ешелону знищення системи ППО.
Літаки РЕБ виконують придушення РЛС ППО завадами.
Ешелон дорозвідки складається з тактичних розвідників, що здійснюють фотографування заданих об’єктів з метою визначення результатів удару.
Дії груп усіх ешелонів забезпечуються літаками Е-3А системи ДРЛВ й У “AWACS” (США).

Розташування літаків в повітрі при виконані бойових завдань визначається бойовим порядком.
Під бойовими порядками авіації розуміють взаємне розташування літаків, авіаційних підрозділів і частин (з’єднань) у повітрі для сумісних бойових дій.
Характерними бойовими порядками авіації є: “фронт”,“клин”, “пеленг”, “колона”, “ромб”

Бойові порядки характеризуються трьома параметрами між літаками і підрозділами, що складають бойовий порядок:
глибиною (визначаються дистанціями),
шириною (визначаються інтервалами)
висотою (визначаються перевищеннями (приниженнями) між літаками і підрозділами, що складають бойовий порядок.
У залежності від величин зазначених параметрів бойові порядки можуть бути зімкнутими, розімкнутими та розосередженими.

У зімкнутих бойових порядках установлюється єдиний режим польоту та мінімально припустимі відстані між літаками, виходячи з умов безпеки польотів
У розімкнутих бойових порядках установлюється єдиний режим польоту літаків при збільшених відстанях між ними в межах візуальної та радіолокаційної видимості. Такі бойові порядки застосовуються, як правило, при пошуку цілей, за необхідності нанесення удару з урахуванням інформації про результати попередніх дій.

У розосереджених бойових порядках може бути встановлений різний режим польоту за умов поганої візуальної видимості літаків . Такі бойові порядки застосовуються при пошуку цілей, за необхідності нанесення удару вночі й у складних метеорологічних умовах.
Бойові порядки засобів повітряного нападу прагнуть створити таким чином, щоб забезпечувалися:
найкращі умови пошуку, виявлення й атаки об’єктів противника;
можливість маневру по напрямку, висоті та швидкості;
взаємодія між екіпажами, підрозділами та частинами;
найменша втрата від вогню засобів ППО; простота керування та зручність пілотування.

Тактика дій стратегічної авіації.
При виконані поставлених завдань СА після взльоту виконує політ на найвигіднішій висоті до «рубежу регулювання», після якого у режимі «радіомовчання» виходить на маршрути, які виводять до об’єктів удару.
Рубіж регулювання призначається на віддаленні 800 ... 1200 км від границь району нанесення удару та призначається для контролю витримування бомбардувальниками графіка нанесення удару по об’єктах і координації їхніх дій при прориві системи ППО.
800………1200км

В умовах без’ядерної війни параметри бойових порядків стратегічної авіації можуть бути такі:
інтервали між літаками – (200...1500) м;
дистанція між літаками – (200…2000) м;
перевищення (приниження) – (100…200) м;
дистанція між ланками (групами) – (15...30) км.
При підході до рубежу регулювання стратегічні бомбардувальники будуть діяти в бойових порядках “крил” на широкому фронті, порядку 150 км і більше.
Після проходження рубежу регулювання бойові порядки розосереджуються по авіаескадрильях і складаються з колони чи ланок груп по 3 ... 5 літаків (а іноді й з окремих літаків).
Бомбометання здійснюється як із малих (200-300 м), так і із середніх і великих висот із горизонтального польоту або з поступовим набором висоти перед ціллю.
14

Задачі тактичної авіації у наступальних повітряних операціях:
1) завоювання переваги у повітрі;
2) нанесення ударів по найважливіших економічних об'єктах та полiтико - адмiнiстративних центрах;
3) ізоляція районів бойових дій;
4) безпосередня авіаційна підтримка сухопутних військ та сил флоту;
5) ведення повітряної розвідки;
6) забезпечення повітряних перевезень.

Основою побудови бойових порядків тактичної та палубної авіації є пара літаків у якій ведучий здійснює атаку призначеної цілі, а відомий прикриває його та знаходиться позаду та збоку приблизно під кутом 45° щодо ведучого. Відстань між ними визначається безпекою маневрування.
Пара літаків F-16CJ
Пара літаків F-14
Бойовий порядок ланки складається з двох пар.
Склад груп, що виділяються для нанесення ударів по об’єктах, формується з ланок.