Система травлення. Функціональна система травлення презентация

Травлення
Функціональна система травлення
Травлення в ротовій порожнині
Травлення в шлунку

Система травления — це сукупність виконавчих структур (органи травного каналу i травні залози) та апарату регуляції(нервова i гуморальна), які своїми функціями забезпечують процеси гідролізу поживних речовин (до мономерів) i їх всмоктування в кров i лімфу для транспортування до клітин організму відповідно до потреб метаболізму

Система травлення включає:
весь шлунково-кишковий тракт;
травні залози;
механізми регуляції.

ФУНКЦІЇ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ
Моторна функція
2) Секреторна функція
3) Всмоктувальна функція

НЕТРАВНІ ФУНКЦІЇ ШКТ:
ендокринна;
екскреторна;
захисна;
діяльність мікрофлори.

РОЗЩЕПЛЕННЯ ХАРЧОВИХ РЕЧОВИН ШКТ
мономерами для білків є амінокислоти,
для вуглеводів - моноцукри,
для нуклеїнових кислот - нуклеотиди.
Жири можуть надходити у кров мало зміненими.
Без розщеплення всмоктуються також вітаміни, мінеральні солі, вода.

ТИПИ ТРАВЛЕННЯ
позаклітинне;
2) внутрішньоклітинне;
3) мембранне.

Позаклітинне травлення відбувається за межами клітини, яка синтезує ферменти. У свою чергу, воно ділиться на порожнинне і не порожнинне.
При порожнинному травленні ферменти діють на відстані, але в певній порожнині (наприклад, це виділення секрету слинних залоз в ротову порожнину).
не порожнинне здійснюється за межами організму, в якому утворюються ферменти (наприклад, мікробна клітина виділяє секрет в навколишнє середовище).

Мембранне травлення здійснюється на межі між позаклітинним і внутрішньоклітинним травленням, тобто на мембрані. У людини здійснюється в тонкому кишківнику

ОСОБЛИВОСТІ МЕМБРАННОГО ТРАВЛЕННЯ:
1) здійснюється за рахунок ферментів;
2) ферменти фіксуються на клітинній мембрані таким чином, щоб активний центр був направлений в порожнину;
3) відбувається тільки в стерильних умовах;
4) є заключним етапом в обробці їжі;
5) зближує процес розщеплення і всмоктування
В організмі людини порожнинне травлення забезпечує розщеплення 20-50% їжі, а мембранне - 50-80%.

РЕГУЛЯЦІЯ ПРОЦЕСІВ ТРАВЛЕННЯ
здійснюється трьома механізмами:
рефлекторним;
2) гуморальним;
3) місцевим.

РЕФЛЕКТОРНА РЕГУЛЯЦІЯ
- Місцевими рефлексами (рефлекторні дуги замикаються в гангліях, розташованих в самому органі або поблизу від нього);
- Рефлексами за участю різних структур центральної нервової системи, за допомогою «мозкового харчового центру».

РЕФЛЕКТОРНА РЕГУЛЯЦІЯ
Підвищує моторну функцію парасимпатичний відділ: для верхньої частини - блукаючі нерви, для нижньої - тазові.
Гальмівний вплив здійснюється за рахунок чревного сплетіння симпатичної нервової системи. При активації нижчого відділу шлунково-кишкового тракту відбувається гальмування вище розташованого відділу.

Умовно-рефлекторна регуляція формується в процесі розвитку організму на вигляд, запах їжі, обстановку, час її прийому.
Подібні рефлекси виражені в більшій мірі у верхній частині ТТ.
По мірі віддалення від ротової порожнини значимість цих рефлексів поступово знижується.

Хімічні і механічні подразники їжі служать також стимулом для синтезу в самому шлунково-кишковому тракті гормонів. Вони отримали назву гастроінтестинальних гормонів (ГІГ).
В ШКТ гормони впливають на секрецію іонів і води, регулюють синтез і секрецію травних ферментів. Ряд гормонів впливає на трофіку й моторну активність різних органів, які беруть участь у регу-ляцію всмоктування.

Місцеві механізми здійснюються за рахунок наявності метсимпатичноі нервової системи і переважають в тонкому і товстому кишечнику.
Стимулюючу дія надають:
1) грубі неперетравлені продукти (клітковина);
2) соляна кислота;
3) слина;
4) кінцеві продукти розщеплювання білків і вуглеводів.
Гальмівна дія виникає при наявності ліпідів.

РОТОВА ПОРОЖНИНА
Іннервація здійснюється трійчастим, лицевим, язикоглотковим та верхньім гортанним нервом
3 пари великих слинних залоз: привушні, підщелепні та під’язикові, і дрібні залози поверхні язика та слизової оболонки піднебіння та щік.
Привушна залоза виділяє серозний секрет.
Підщелепна - змішаний
Під’язикова – слизовий секрет..

ФУНКЦІЇ СЛИНИ
а) змочування твердої їжі і забезпечення формування харчової грудки, здатної пройти через стравохід;
б) розчинення ряду інгредієнтів, забезпечуючи, тим самим, рецептори можливість визначити смакові якості їжі;
в) у ній починається гідроліз деяких харчових речовин;
г) для виконання захисних функцій

Доросла людина секретує за добу в середньому 1-2 літри слини.
рН слини 5,8-7,8. Слина складається
з води (99,4-99,5%),
органічних і неорганічних речовин

РЕГУЛЯЦІЯ СЕКРЕЦІЇ СЛИНИ
Умовні слиновидільні рефлекси виникають у відповідь на зорові, слухові та нюхові збудники.
Безумовні слиновидільні рефлекси виникають на речовини, які діють на смакові рецептори порожнини рота.
Аферентні шляхи представлені волокнами V, VII, IX, X черепних нервів.
Центр слиновиділення знаходиться в довгастому мозку (верхнє і нижнє слиновидільні ядра).

Парасимпатична іннервація слинних залоз
Збудження парасимпатичних волокон (медіатор ацетилхолін) викликає секрецію великої кількості слини, бідної на органічні речовини. М-холіноміметик пілокарпін збільшує секрецію слини а М-холінолітик атропін та інші холінолітики зменшують секрецію слини

СИМПАТИЧНА ІННЕРВАЦІЯ СЛИННИХ ЗАЛОЗ.
Прегангліонарні нейрони симпатичних нервів локалізуються в бічних рогах II-VI сегментів грудного відділу спинного мозку, а постгангліонарні – у верхньому шийному ганглії. Постгангліонарні волокна разом із судинними сплетіннями досягають залоз.
При збудженні симпатичних волокон (медіатор норадреналін) відбувається виділення невеликої кількості секрету, в якому знаходиться велика кількість органічних речовин (ферментів).

Ковтання є безумовно-рефлекторним актом, у результаті якого харчова грудочка з порожнини рота рухається стравоходом у шлунок
Ковтальний рефлекс починається з подразнення рецепторів кореня язика, піднебіння, задньої стінки глотки .
До центру ковтання, який знаходиться в довгастому мозку на дні ІV шлуночка, збудження надходить язикоглотковим нервом.
Еферентними шляхами є під’язиковий, язикоглотковий, трійчастий та блукаючий нерви, що прямують до м’язів ротової порожнини, язика, глотки та стравоходу.

ФУНКЦІЇ ШЛУНКА
секреторна,
моторна,
всмоктуюча,
екскреторна,
інкреторна та
бактерицидна функції

Моторна функція шлунка здійснюється завдяки скороченню мускулатури його стінки, що забезпечує перемішування їжі в шлунка та її рух в 12-палу кишку.
Всмоктувальна функція сприяє надходженню в організм із шлунка води, мінеральних солей, алкоголю, лікарських речовин, продуктів розщеплення вуглеводів.
Екскреторна функція шлунка пов’язана з виділенням разом із шлунковим соком продуктів обміну білків (сечовина), вуглеводів (молочна кислота), лікарських речовин (хінін, йод, морфій, миш’як).
Інкреторна функція пов’язана з тим, що в шлунку утворюються тканинні гормони, які виконують специфічну дію на процес травлення.
Бактерицидна функція здійснюється за рахунок соляної кислоти шлункового соку.

Секреція шлунка
Парієнтальні клітини секретують соляну кислоту, головні – пепсиногени, шийкові та поверхневі – слиз (муцини).
Поверхневі слизові клітини також секретують НСО3-, який затримується у слизовому гелі, збільшує на поверхні епітеліальних клітин
рН до 6-7.

Головні компоненти шлункового соку:
Соляна кислота Основні її функції: підтримка певного рівня кислотності в шлунку, що забезпечує перетворення пепсиногену в пепсин, перешкоджання проникненню в організм хвороботворних бактерій і мікробів, сприяння набуханню білкових компонентів їжі, підготовка її до гідролізу.
- Бікарбонати
Бікарбонати НСО3 - необхідні для нейтралізації соляної кислоти у поверхні слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки в цілях захисту слизової від впливу кислоти. Продукуютьсяповерхневими додатковими (мукоїдному) клітинами. Концентрація бікарбонатів в шлунковому соку - 45 ммоль /л.

Пепсиноген і пепсин
Пепсин є основним ферментом, за допомогою якого відбувається розщеплення білків. Існує кілька ізоформ пепсину, кожна з яких впливає на свій клас білків. Пепсини виходять з пепсиногенів, коли останні потрапляють в середовище з певною кислотністю. За продукцію пепсиногенів в шлунку відповідають головні клітини фундальних залоз.

Слиз
Слиз - найважливіший фактор захисту слизової оболонки шлунка. Слиз формує змішуються шар гелю, товщиною близько 06 мм, що концентрує бікарбонати, які нейтралізують кислоту і, тим самим, захищають слизову оболонку від ушкоджувальної діїсоляної кислоти і пепсину. Продукується поверхневими додатковими клітинами.
Внутрішній фактор Кастла
Внутрішній фактор Кастла - фермент, що переводить неактивну форму вітаміну B12 що надходить з їжею, в активну, засвоювану.Секретується парієтальних клітинах фундального залоз шлунка.

Методи дослідження секреторної функції шлунка в експерименті

Загальна кількість шлункового соку
складає 1,5 – 2,5 л на добу.
Це безкольорова, прозора, слабо опалесцуюча рідина з питомою вагою 1.002-1.007, в якій можуть плавати шматочки слизу.
Шлунковий сік має кислу реакцію рН-0.8-1.5) за рахунок вмісту в ньому хлористоводневої кислоти.

ХЛОРИСТОВОДНЕВА КИСЛОТА. ФУНКЦІЇ.
– сприяє перетворенню пепсиногена в пепсин шляхом відщеплення інгібуючого білкового комплекса;
– створює оптимальний pH для дії протеолітичних ферментів шлункового соку;
– викликає денатурацію і набухання білка, що сприяє розщепленню його ферментами;
– забезпечує антибактеріальні властивості соку;

– приймає участь в регуляції секреції шлункових і підшлункової залоз, гамуючи утворення гастрину та стимулюючи синтез секретину та інших гастроінтестинальних гормонів;
– стимулює секрецію фермента ентерокінази ентероцитами 12-ти палої кишки;
– приймає участь у звурд жу ва нні (створаживании) молока, створюючи оптимальні умови середовища;
– впливає на моторну активність шлунка.

Шлунковий сік містить і деякі непротеолітичні ферменти – це шлункова ліпаза, яка розщеплює жири, що знаходяться в емульгованому стані (жири молока) на гліцерин та жирні кислоти при pH=6,9-7,9.
У дітей шлункова ліпаза розщеплює до 59% жиру молока. B шлунковому соці дорослих людей ліпази дуже мало.

Регуляція секреторної діяльності шлункових залоз
складнорефлекторну (цефалічну, або мозгову),
шлункову та
кишкову.

Початкове збудження шлункових залоз (мозковафаза) обумовлена подразненям зорових, нюхових, слухових рецепторів видом і запахом їжі, всім оточенням, зв’язаним з вживанням їжі (умовнорефлекторний компонент фази). Ha ці впливи нашаровуються подразнення рецепторів ротової порожнини, глотки, стравоходу при попаданні їжі в ротову порожнину, її жуванні та ковтанні (безумовно-рефлекторний компонент фази).

Інформація про подразнення рецепторів ротової порожнини глотки та стравоходу по аферерентних волокнам V, IX, X пар черепно-мозкових нервів поступає в центр шлункового соковиділення в довгастому мозку. Від центра імпульси по еферентних волокнах блукаючого нерва направляються до шлункових залоз, що стимулює додаткове безумовнорефлекторне підсилення секреції.

Ha першу фазу секреції, нашаровується друга – шлункова (нейрогуморальна). Ця фаза секреції стимулюється їжею, яка попадає в шлунок і викликає подразнення механо- і терморецепторів, внаслідок чого починається рефлекторне виділення шлункового соку.
секреція стимулюється також через хеморецептори слизової антрального відділу їжею, соляною кислотою запального соку, розчиненими у воді солями, екстрактивними речовинами м’яса та овочів, продуктами, що утворюються при термічній обробці білків та іншими хімічними подразниками.
Передуючі подразнення механорецепторів шлунка підвищує збудливість залоз до подальшої дії хімічних та харчових подразників.

Регуляція шлункової фази секреції здійснюється нервовими центрами стовбурового відділу мозку і гіпоталамусу, інтрамуральними гангліями, а також гормонами гастроентеропанкреатичної системи (гастрин, серотонін, гістамін, бомбезин, соматостатин, субстанція P, ВІП, ГІП та іншими біологічно активними речовинами — простагландини, енкефаліни).

Третя, кишкова, фаза шлункової секреції виникає при переході хімуса з шлунка в дванадцятипалу кишку.. Наповнення дванадцятипалої кишки хімусом, збільшення концентрації продуктів білкового та жирового гідролізу стимулює виділення ендокринними клітинами пептидів (соматостатина, ВІПа, холецистокініна, ГІПа, глюкагона), які так само гальмують секрецію шлункових залоз.

Гальмування шлункової секреції є провідним лікарським засобом при гіперсекреторній функції шлункових залоз. Для цього застосовують в першу чергу дієтотерапію і фармакологічні препарати. Дієтотерапія полягає в обмеженні або виключенні з вживання продуктів харчування, які викликають різке збільшення HCl і пепсину в секреті. До цих продуктів відносять прянощі, страви, які вміщують капусту(борщ), соління, копчення тощо.

Дія фармакологічних засобів, які використовуються для гальмування шлункової секреції, спрямована на:
блокування проведення збудження в гангліях. Для цього використовують блокатори Н-холінорецепторів (бензогексоній, дімеколін та інші);
селективну блокаду М-холінорецепторів (атропін, гастроцепін) або Н2-рецепторів парієтальних клітин (циметидин тощо).
3 метою гальмування секреції соляної кислоти так само використовується блокатop H+-, К+-АТФази парієтальних клітин (омепразол);
на зв’язування соляної кислоти та пепсину (солі алюмінія, магнія).

Для наповненого їжею шлунка характерні три види рухів:
перистальтичні хвилі;
систолічні скорочення;
тонічні скорочення.

Адекватним подразником, який викликає підсилення рухової активності м’язів шлунка, є розтягнення або механічні подразнення рецепторів, його стінок і слизової оболонки харчовою масою.
Подразнення блукаючого нерва підсилює моторику шлунка, збільшує частоту і силу скорочень, що викликає прискорення евакуації вмісту в дванадцятипалу кишку.