Еволюція політичного режиму в СССР презентация

Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) — федеративна соціалістична держава в Північній Євразії, яка існувала від 1922 до 1991 року.

6 липня 1923 р. набула чинності Конституція СРСР, згідно з якою об’єднувалися чотири держави – РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСФРР.

Середина 1923 р. ознаменувалася ще однією важливою подією: Сталін став головною дійовою особою Кремля, а не просто генеральним секретарем ЦК РКП(б).

Переходячи до НЕПу, Ленін визнав, що курс на прискорену побудову комуністичного ладу виявився невиправданим. Не бажаючи плямувати доктрину, він назвав тоді комуністичні перетворення 1918–1920 рр. воєнним комунізмом.

Перші роки і навіть місяці нової економічної політики спричинили зміну тональності у взаєминах центру з національними республіками і насамперед з Україною. Українське керівництво, яке повною мірою усвідомило нехтування економічних потреб своєї республіки, почало вимагати їхнього врахування.

Одночасно з утворенням СРСР головним засобом розв’язання національного, в тому числі й українського, питання стала політика коренізації, український різновид якої дістав назву «українізації». Цю політику не слід ідеалізувати. Головним у ній було вкорінення радянської влади в україномовному середовищі.

Партія здійснювала нову економічну політику через радянські органи влади, які ухвалювали закони, узгоджені попередньо в політбюро ЦК ВКП(б). Та в умовах штурму партійне керівництво дедалі частіше починало оприлюднювати прирівняні до законів постанови, якими мусили керуватися всі органи влади.

У липні 1934 р. був утворений наркомат внутрішніх справ СРСР. Об’єднане державне політичне управління увійшло до нового наркомату як Головне управління державної безпеки (ГУДБ).

1920-ті роки в українській історіографії називають національним відродженням, а 30-ті – «розстріляним відродженням».