Лекція 5. Педагогічні ідеї та освіта східних слов’ян презентация

Педагогічні ідеї та освіта східних слов’ян. Виховання, навчання і педагогічна думка в Київській Україні –Русі (до ХIV ст.)
1.Виникнення слов’янських племен: історичний екскурс.
2.Освіта і виховання у східних слов’ян.
3.Становлення освіти в Київській Русі.
4.Перші паростки педагогічної думки.
5.Формування освітньої політики у козацьку добу (ХІІІ - перша половина ХVІІІ ст.)
Тема:
ПЛАН

Література:
1. Медвідь М.А. “Історія національної освіти і педагогічної думки України”: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2003. – 335 с.
2. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х – поч..ХХ ст.): Нариси/ Редколегія: М.Д.Ярмаченко, Н.Калініченко. – К.: Рад. шк., 1991. – 384 с.
3. Левківський М.В., Микитюк О.М. “Історія педагогіки: Навчальний посібник”. – Харків: “ОВС”, 2002. – 240 с.

Водночас з арабським вторгненням з Півночі в 7 ст. в Візантійську імперію проникають слов’янські народи Балканського півострова.
У 9-12 ст. відбувається становлення слов'янської писемності, яка була створена на основі грецького уставного письма візантійцями Кирилом і Мефодієм.
У 863 році ними була заснована слов'янська церква і при ній перша школа з викладанням слов'янською мовою. В 865 році після прийняття християнства в Болгарії послідовники Кирила і Мефодія створили мережу слов'янських шкіл. Найпопулярніші з них: Охрідська і Преславська.
У 1018-1185 рр. за часів Візантійської імперії, коли в болгарських школах нав'язувалась грецька мова, вчителі слов'янської книжності переселились до Київської Русі.

Історичне та генетичне формування давньоруської народності пов'язане з характером виховання у давніх слов'ян.
Мета і завдання виховання східних слов'ян:
прищепити практичні вміння та навички;
прищепити риси характеру, які б робили їх спроможними до трудової діяльності (навчали землеробській справі, володіти зброєю, полюванню на звіра, риболовству, пізніше – ремеслам).
Засоби виховання східних слов'ян:
залучення дітей до посильної участі в праці;
приклад;
показ;
усні повчання;
покарання, навіть і тілесні (за лінощі, непокору, брехню).

Ази народної педагогіки:
Виховання дітей - життєво важлива функція батьків.
Мета виховання - підготовка дітей до практичної участі в суспільному житті.
Своє відображення народна педагогіка отримала в усній народній творчості: прислів'я, приказки, билини, казки, пісні.
“Вчити – розум точити”.
Педагогіка народу була трудовою.
У 6-9 ст. у східних слов'ян сформувались 4 соціальні верстви:
общинники – землероби;
ремісники;
племенна феодалізуюча знать;
язичеські жреці.

Від народження і до 3-4 років дитина знаходилась під опікунством матері. Історично значення слова “дите”- означає “кормити груддю”.
З 7 років переходили в групу “отроків”.
З 14 років – дитина – рівноправний член сім’ї.
Для дітей знаті характерним було виховання поза сім'єю – “аталичество”

Прокопій Кесарійський (6 ст.) виділив такі риси слов'ян, які відображали особливості виховання:
загострене почуття общинності та справедливості;
релігійність;
стійка віра у Верховного Бога;
віра в магію;
моральність;
військова підготовка;
Візантієць Маврикій відмітив такі якості:
свободолюбство;
мужність;
загартованість;
легко переносять спеку, холод, дощ, недостачу їжі.

З'являються слова, на позначення вікових груп:
“дитя” – той, що годується груддю;
“молодий” – дитина 3-6 років;
“чадо” – дитина 7-12 років, що починає навчатися;
“отрок” – підліток 12-15 років, що проходить навчання перед посвятою у дорослі члени роду.
Велика роль приділялася матері, звідси і значення слова “материй”- вихований матір'ю.
Отже, педагогіка східних слов'ян зародилася на стику двох культур - язичеської та християнської.

У ІХ ст. н.е. стародавні племена слов'ян об'єднались і утворили державу – Київську Русь.
Існує чимало теорії походження слов’ян. Дослідженням давніх часів в Україні займався М.Грушевський
Слов’яни увійшли в історію як народ енергійний, мудрий, мужній.
Назви племен:
Анти (lll-Vlll ст. н.е.). Держава – Оратанія, столиця – Київ. Поєднувались автократія та демократія. Писемність: буквиця, старогрецька та латинь.
Венеди (Геродот,Поділля).
Сармати (кочові скотарські племена). У родині головувала жінка. Головне – фізичне виховання.
Скіфи (Маврікій, Свідомість). Племена схожі за способом життя, мораллю, любов’ю до свободи.

Періоди виховання:
1 період – баяння – вік (1,5 – 2 роки) – вихователь: мати, колискові, спілкування з немовлям.
2 період – пестування – вік (3 – 7 років) – вихователь: мати, пестунки, усна народна творчість, забавлянки, знайомство з видами трудової діяльності, ігри.
3 період – отрок – вік (7років) – хлопчики – пострижені. Дівчата – заплетена коса.
В епоху матріархату дітей 5-6 років виховувала мати.
Жінки з малолітніми жили в окремій частині, де іноді утримували домашніх тварин. Цю частину називали дитинець. У літописах Київської русі – це внутрішня фортеця.
Спочатку це місце громадського виховання, потім резиденція князів.
Методи виховання: пояснення, переконання, заохочення.
Жили в гармонії з природою. Починали навчання дітей з розуміння природознавства.
Міфи займали почесне місце у вихованні, відбивали ідеали українського народу, охоплювали всі сфери життя.

Ознайомлення дітей з:
- уявленням про будову світу,
- звичаями, обрядами, ритуалами, реліквіями,
- вчили лікувати хвороби, замовляти рани, звертатися до персоніфікованих сил природи.
Поклонялися: сонцю, зорям, місяцю і вогню, деревам, воді.
Слов’яни мали мовну педагогічну термінологію:
Місце навчання – вчитель, научитель(ка).
Навчальні заклади навчали міфології, лічбі, сільськогосподарському календарю, ремеслу, мистецтву.
Виховання здійснювалося в процесі виробничої діяльності (дородове), потім у результаті вдосконалення знарядь праці і ускладнення трудової діяльності (родова громада) відокремилось від загального процесу трудової діяльності .

Утворення Київської Русі датується ІХ ст. і пов’язане з епохою становлення та розвитку феодального суспільства.
Київ був центром міжнародної торгівлі. Систематичний і поступовий розвиток пов’язують з іменами видатних діячів: Аскольда, Діра, Олега, Ігоря, Святослава, Володимира, Ярослава та інших, а також двох княгинь – Ольги та Анни Ярославни, королеви Франції.
Вважається, що писемність виникла після прийняття християнства, але існують свідчення існування писемності до 988 року у вигляді договорів з греками у 912, 945, 971 роках.
Перший паросток вищої школи в Україні - двірцеві школи. Досить популярними були школи грамоти, ремісницькі школи.

Перша двірцева школа була відкрита князем Володимиром у 988 р.
Основою змісту освіти були сім вільних мистецтв (наук): граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія і музика.
У літописі ці школи мали назву школи книжкового вчення.
У стінах Софії Київської (1037 р.) було засновано велику бібліотеку, майстерню - скрипторій, де перекладали та переписували книжки.
Історію та географію вивчали на основі “Повісті минулих літ”, юриспруденцію – за “Правдою Руською”, посібником з граматики служила “Книга Осьмичастинна” (про частини мови).
За рівнем освіти двірцеві школи наближалися до освітніх установ Візантійської імперії.

Головну роль серед монастирів займала Києво–Печерська обитель.
Головне завдання монастирських шкіл - суворе аскетичне вихованні підростаючого покоління.
Основний зміст освіти: покора, терпіння, відмова від радощів земного життя .
Основні посібники :
- праця Іоана Дамаскіна “Джерела знань”,
- “Ізборник” (1073 р.), що вміщував невеликі перекладені трактати наукового змісту,
- “Бджола” з філософськими афоризмами від часів Сократа до матеріаліста Демокрита.
Учні вивчали уривки з творів Аристотеля, Платона, Епікура, Плутарха, Софокла, Геродота та інших античних авторів.

Елементарна освіта здобувалась в парафіяльних школах при діючих церквах або за допомогою майстрів грамоти, які викладанням заробляли собі на життя.
Школи грамоти відкриваються наприкінці ХІ – початку ХІІ ст. і в пам’ятках давньоруської писемності з’являється поняття “навчання грамоти” (навчання дітей читати, писати, лічити, хоровому співу).
Навчання починалося з вивчення Буквиці (так називали буквар), потім вивчали Часослов і Псалтир.
Знайдені також спеціально оброблені дощечки “цери” з вирізаними на зворотній стороні 36 літерами. Такою була азбука 13-14 століття.
На Русі з ХІІ ст. був відомий буквоскладальний метод навчання.

Процес викладу нового навчального матеріалу:
Учитель читав книгу та коментував окремі речення або цілі розділи. Значну увагу приділяли усному викладу у формі повчань, притч.
Навчання арифметики починалося з вивчення нумерації – числових символів – 27 букв грецького походження.
Слов’янські букви Б, Ж, Д, Ш, Щ, Ъ, Ь для позначення цифр не застосовували.
Методи навчання:
* Екзогенний метод - ґрунтувався на вірі в існування двох світів (небесного і земного).
* Художній метод - подавав художньо-образну характеристику видатних осіб, святих, героїв тощо. * Науковий метод - полягав в поясненні навчального матеріалу емпіричним шляхом.

Патріотичне виховання:
- займало чільне місце в навчально-виховному процесі;
- образи билинних героїв сприймалися як моральний ідеал, модель громадської поведінки, билини описували події при дворі князя Володимира Красне Сонечко; - прикладами для наслідування були: Ілля Муромець, Микола Селянинович, Добриня Микитич, Альоша Попович.
Естетичне виховання мало особливе значення, насамперед хоровий спів.
Освіта за кордоном.
У ХІІ ст. поширилася тенденція здобувати освіту за кордоном. Вихідці з Русі вчилися в Константинополі, у монастирській школі в Афоні.

У Київській Русі була своєрідна система освіти для сиріт і дітей з відхиленнями у розвитку.
Існувало дві форми опіки дітей-сиріт: індивідуальна і громадська. Згідно з “Правдою Руською”, опікуном сиріт могли бути близькі родичі або вітчим. Опікун був зобов’язаний годувати, одягати сиріт і зберігати їхню спадщину до досягнення повноліття. Людину, яка повинна була турбуватися про сироту, як про рідну дитину, називали “печальником”. Були притулки для сиріт.
Народні педагогічні ідеї базувалися на усній народній творчості: обрядових піснях, легендах, загадках, прислів’ях, заклинаннях, епічних та ліричних піснях.
Народна педагогіка була представлена усною народною творчістю – фольклором, в якому відображалась народна ідеологія.

Головна мета народної педагогіки - возвеличення простої людини – патріота рідної землі.
Основні риси педагогіки ХІ-ХІІІ ст.:
- пошук нових методів і прийомів виховання,
- збагачення засобів впливу;
- трансформації міфів в епос і науку, ілюзорних уявлень про природу – в загадках;
- заміна звичаю жертвоприношення дітей богам на покладання вінків.
Значних успіхів у київській Русі досягла книжна справа.
У 1037 р. була відкрита перша бібліотека.

Державна концепція виховання відображалась на сторінках наступних творів:
- “Ізборнік” (1076 р.).
- “Повість минулих літ”.
- “Руська Правда”.
- “Повчання дітям ” Володимира Мономаха (1053-1125 рр.),
- “Слово о полку Ігоревім”.
Володимир Мономах уперше обґрунтував необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до практичних завдань, пов’язаних із повсякденним життям.

Козацька доба найбільш хвилююча і яскрава сторінка в історії України.
Козацтво – це героїка українського народу, це джерело натхнення в боротьбі за свободу і незалежність, це вершина військової майстерності, це скарбниця високої духовності наших предків. Козацтво правомірно вважається святинею українського народу.
“Козацтво” – з ХV-ХVІ ст. збірна назва козаків в Україні, що входила до складу Росії, з ХVІІІ ст. до 1917 р. – частина населення Лівобережжя, а також окремий військовій стан у Росії.
Козацтво виникло як реакція на посилення соціально-економічних і національно-релігійних утисків населення України з боку української та польської шляхти, католицької церкви.

Трактування слова “Козак” в історичній літературі :
* за народною традицією слово козак проходить від слова “коза”. Козак – означає воїн, рухливий та енергійний, як ця прудка і граціозна тварина.
* Козак – легко озброєний вартовий воїн. Його сутність – український воїн, вільна людина, що бореться за волю, незалежність народу.
У межах сучасних Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської областей у ХVI-XVIIІ ст. було вісім січей.
Гордістю козацтва був демократичний і свободолюбивий дух.

Козацька система виховання має такі ступені:
- дошкільне родинне ;
- родинно-шкільне виховання;
- вища освіта.
Дошкільне родинне виховання базувалося на батьківській і материнській народній козацькій педагогіці. У сім’ях панував культ Батька і Матері, Бабусі і Дідуся, Роду і Народу.
Козацькій сім’ї властиві:
- глибокий демократизм,
- високі духовні традиції,
- рівноправність чоловіка та жінки.

Завдання для самоперевірки:
1. Поясніть назви та зміст понять:
гридниця –
аталичество –
ініціація –
2. Де, коли і ким була створена слов’янська писемність?
3. На стиці яких культур створена слов’янська педагогіка?
4. Назвіть мету виховання східних слов’ян.
5. Які риси слов’ян виділив Прокопій Кесарійський у VI ст. до н.е.?
6. Де і коли з’явились перші школи? Хто був першими вчителями?
7. Особливості початкового навчання в школах кінця ХІ – поч. ХІІ ст.