Розкол в українській православній церкві та шляхи його подолання презентация

З отриманням незалежності в Україні відбувається безліч змін в політичній, культурній, релігійній та ін. сферах. Ці зміни містять як позитивні, так і негативні аспекти. Однією з гостріших проблем сучасної України є розкол православ’я та утворення паралельних конкуруючих між собою структур: УПЦ - Українська православна церква Московського патріархату, УАПЦ - Українська автокефальна православна церква, УПЦ-КП – Українська православна церква Київського патріархату.

Розкол православної церкви в Україні являє собою дуже складну проблему, яку можна розглядати з різних точок зору, як з внутрішньо церковної так й наукової. Потреба в дослідженні розкольницького руху на Україні пов'язана з проблемою пошуку шляхів подолання кризової для українського православ'я ситуації. Видається доцільним розглянути проблему співвідношення УПЦ Московського патріархату і УПЦ Київського патріархату, адже саме це питання визнано найбільш конфліктним і неоднозначним із всіх релігійних конфесій на Україні. Щодо їх взаємовідношення немає однозначної думки, а тому досить важко прийти до висновку які шляхи обрати для їх об’єднання.

У сьогоденні необхідно неупереджено висвітлити деякі моменти міжцерковних та внутрішньоцерковних взаємин. Йдеться, насамперед, про роль православної церкви в суспільно-політичному і національно-культурному житті України, про значимість об’єднання православних церков Московського і Київського патріархатів для духовного та інтелектуального рівня нації.

Виходячи з доцільності та актуальності цієї проблеми поставлена головна мета даної пошуково-дослідницької роботи :
дослідження проблеми розколу православної церкви в Україні, його наслідків для соціокультурного та політичного розвитку суспільства та перспектив його подолання.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період часу від розпаду СРСР та утворення незалежної України, коли власне і відбувся церковний розкол в українському православ’ї (кінець 1980 – початок 1990-их рр.) до сучасності 2014-2015 рр.

Об’єктом даного дослідження є явище розколу в українському православ’ї часів незалежної України.
Предметом даного дослідження є процеси, що пов’язані з міжцерковними відносинами в Українській православній церкві.

Що ж на початку своєї незалежності наша держава зіштовхнулася з відкритим протистоянням духовної ієрархії українського народу. Незгоди і конкуренція між духовенством всередині України повторюють подію, яка відбулася в 1054 році, але між настоятелями різних конфесій − Папою Римським і Константинопольським патріархом. Ця ж суперечка носить ще більш глобальний характер для православ’я – поділ уже роздробленої гілки християнства на Українську православну церкву Київського і Московського патріархатів.

Релігія є невід’ємним фактором у процесі внутрішнього переродження суспільства, вона має наштовхувати народ до самопізнання, навчати його самозбереженню і любові один до одного. Але коли вона веде до розколу суспільства, то перетворюється на жахливу зброю в руках політиків.

Спробую стисло і максимально об'єктивно описати етапи виникнення розколу в Українському православ'ї і виявити сили, що спричинились до цього конфлікту.

зміна політичної ситуації в УРСР, демократизація (гласність) суспільства в час перебудови і розгортання національно-державного відродження;
непереживання кафолічного досвіду Церкви вірними Православної Церкви в Україні. Це в свою чергу пояснюється загальною відсутністю катехизації і занепадом церковного життя в радянську добу;
жорстко-централізована синодальна система церковного адміністрування в Московському Патріархаті, яка не могла адекватно реагувати на виклики нової історичної епохи;
неоднорідність етнічного складу населення України та, відповідно, його менталітету.

Аналіз вищезгаданих подій виникнення розколу говорить про те, що всі сторони конфлікту в багатьох конфліктних ситуаціях діяли досить поспішно, більше керуючись національно-політичними і особистими інтересами аніж дотриманням соборного принципу розв'язання суперечностей.
Автокефалія не могла бути здобутою у той час.
Головна перепона та сама що й зараз — неоднодумність. Етнічно-ментальна роз'єднаність українського народу помножена на консерватизм, мала місце й серед українського єпископату УПЦ (МП).

Таким чином, основні суперечності між українськими православними церквами були зумовлені рядом причин: підпорядкованістю різним центрам, розходженням у поглядах на проблему об’єднання церков у єдину Помісну православну церкву та отримання нею автокефалії, наявністю ієрархічного протистояння, орієнтацією на різні суспільно-політичні сили, нерівномірністю впливу в різних регіонах України, різною національною орієнтацією (проукраїнська та проросійська), вживанням різних мов у богослужбовій практиці тощо. Загальна ситуація в українському православ’ї лишилася майже незмінною. Вона розвивалася в напрямку замкнутого кола: аби досягти міжправославного миру і об’єднання, українське православ’я потребувало автокефалії, але автокефалія була неможливою без об’єднання православних України. Проте самою природою конфлікту визначено, що для його розв’язання хтось таки має зробити перший крок і поступитися власними амбіціями заради спільної справи встановлення миру й спокою в країні.