Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості. Запорозька Січ презентация

Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання».
Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».

Декылька версій, що пояснюють походження козацтва:
1) «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;
2) «чорноклобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;
3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров´я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;
4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;
5) «бродницька» — висвітлює генетичний зв´язок козацтва зі слов´янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва:
1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;
2) досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін;
3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Перші згадки про козацтво датуються XIII ст., проте як нова соціальна верства суспільної ієрархії воно формується водночас зі шляхтою протягом XV— XVI ст.

Сигізмунд ІІ Август(1548-1572)
У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і отримало правовий статус регулярного війська.
Ця дія поклала початок двом важливим суспільним процесам:
а) утворенню реєстрових збройних формувань;
б) легітимізації козацького стану

Стефа́н Бато́рій, Штефан Баторій
(27 вересня 1533 — 12 грудня 1586) — польський король (з 1576), Великий князь Литовський та Руський (з 1576), очільник Речі Посполитої обох народів.
Король Стефан Баторій вписав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалежність від місцевої влади, судовий імунітет. Основними завданнями реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстровими козаками.

З часом кількість реєстрових козаків зростала: 1590 р. їх налічувалося 1 тис. осіб, 1625 р. — 6 тис, а 1631 р. — вже 8 тис. Організаційно реєстрове (городове) козацтво 1625 р. мало шість полків — Білоцерківський, Канівський, Черкаський, Корсунський, Переяславський, Чигиринський. Серйозним ударом по реєстровцям і по всій козацькій верстві була «Ординація війська Запорозького реєстрового» (1638), яка зменшила кількість реєстрового війська і обмежила привілеї та права козацтва.

На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства не було однорідним:
реєстрове (городове);
запорозьке (низове) козацтво;
нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення»
Проте, незважаючи на неоднорідність, козацтво вже мало свою соціальну нішу, власне місце в становій ієрархії Речі Посполитої.

Отже, протягом XV—XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства — козацтво, яка виникла як опозиція. Ґрунтом для формування козацтва стали існування великого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їхнього освоєння, природне прагнення людей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків та татар.

Запорозька Січ
(друга половина XVI — кінець XVIII століття)
Військово-суспільний і духовний центр українського козацтва раннього нового часу.
Протягом раннього нового часу існувало вісім Запорозьких Січей.

Винекнення Запорозької Січі
Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського
За перші десятиріччя XVI ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне.

Богда́н Фе́дорович Гли́нський, «Мамай» (? — 1509 (1512))
1 серпня 1492 року відбувся похід запорозьких козаків у Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.

Марці́н Бельський (пол.Marcin Bielski; 1494— 18 грудня 1575) — польський письменник та історіограф, автор низки поетичних і прозових творів, військовик.
Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків.
Шляхтич гербу Правдич, сучасник Реформації і польського Відродження, належав до прогресивних діячів того часу. Виступаючи проти середньовічної схоластики, писав свої твори рідною, польською мовою, а не латиною, як це було заведено. Для свого часу був добре освіченою, а також спостережливою й проникливою людиною, яка цікавилась сучасним суспільним і політичним життям.

Дмитро Яворницький — 25 жовтня (6 листопада) 1855— 5 серпня 1940.
За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей:
Хортицька (1556–1557)
Томаківська (1563–1593)
Базавлуцька(1593–1638)
Микитинська (1639–1652)
Чортомлицька (1652–1709)
Кам'янська (1709–1711)
Олешківська (1711–1734)
Нова (Підпільненська) (1734–1775)
Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певний час існувала ще Задунайська Січ (1775–1828).

Хмельниччина
Запорозьке козацтво відіграло видатну роль у всіх найзначніших виступах народних мас України проти феодально-кріпосницького гноблення і національного гніту.

Відбувалися овстання під проводом
Криштофа Косинського(1591–1593 рр.)
Северина Наливайка (1594–1596 рр.)
Павлюка і Карпа Скидана (1637 р.)
Дмитра Гуні(1638 р.)

Поворотним етапом в історії З. С. стала Переяславська рада 1654 р. За З. С. було визнано ті самі права, якими користувалися й інші козацькі війська в Російській державі
Одночасно з цим на Запоріжжі почали з'являтися і царські війська, а згодом там почали будувати й урядові фортеці.

Разом з тим царський уряд використав свої війська і фортеці на Запоріжжі не тільки для оборони краю, а й для встановлення контролю над Запорозькою Січчю в інтересах кріпосницької держави. Запорозька Січ поступово втрачала незалежність, зберігаючи, однак, автономію.
Іва́н Сірко́ (пол. Iwan Sierko, 1605 (1610) — 1680) подільський шляхти, козацький ватажо, легендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях.
В той тяжкий час для українського народу запорозьке козацтво мужньо боролося проти польських, кримських і турецьких агресорів. Особливого значення набули походи запорожців проти Польщі й Криму під проводом уславленого кошового отамана І.Сірка в 60-х-70-х роках 17 ст.

Кіндра́т Пана́сович Була́він (рос. Кондратий Афанасьевич Булавин) (бл. 1660–1708) — керівник козачого повстання на Дону.
Запорозьке козацтво підтримувало також антифеодальні виступи народних мас Росії.
Під час повстання на Дону під проводом К.Булавіна (1707–1708 рр.) запорозька сірома прийшла на допомогу донській голоті й мужньо билася з царськими карателями.
Після поразки чимало повстанців знайшло притулок і захист на Запоріжжі.

Ліквідація 1709
Петро́ Олексі́йович Рома́нов
30 травня (9 червня) 1672 – 28 січня (8лютого) 1725
(20 березня 1639— 21 вересня 1709)
Уряд царя Петра І розглядав Запорозьку Січ як один з осередків визвольної боротьби українського народу. Після переходу на бік шведів гетьмана І.Мазепи та частини запорозької старшини й козаків під проводом кошового отамана Костя Гордієнка, царський уряд звинуватив усе запорозьке козацтво в зраді.
Іва́н Мазе́па-Калединський

За наказом царського уряду 14 (25) травня 1709 р. Запорозьку Січ було зруйновано військами під орудою полковника Яковлева. Кошовий атаман Степаненко у листі гетьману Скоропадському писав:
«Учинилось у насъ въ Сичѣ то, что по Галагановой и московской присягѣ, товариству нашему голову лупили, шею на плахахъ рубили, вѣшали и иныя тиранскія смерти задавали, и дѣлали то, чего и въ поганствѣ, за древнихъ мучителей не водилось: мертвыхъ изъ гробов многихъ не только изъ товариства, но и чернецовъ откапывали, головы имъ отсѣкали, шкуры лупили и вѣшали.»
Скоропа́дський Павло́ Петро́вич

Останній період (1734–1775 рр.) в історії Запорозької Січі
Позначився:
помітним економічним піднесенням Запорожжя;
поступовим занепадом автономії Запорозької Січі і тих порядків, які були властиві їй у ранній період;
Посилення феодально-кріпосницького і національного гніту в центральних районах України;
відносний спокій на російсько-кримських кордонах.
Народна колонізація Запоріжжя

Для нагляду за діями кошової старшини біля Січі 1735 р. було збудовано Новосіченський ретраншемент і поставлено військову залогу. Вживалися заходи для перевірки козацьких компутів (списків) і впровадження паспортів. На кордонах Запоріжжя за наказом царського уряду збудовано систему укріплених ліній і засновано військові поселення Нову Сербію (1752 р.) і Слов'яно-Сербію (1753 р.).

Після ліквідації гетьманства (1764 р.) Запорозька Січ лишалася єдиним українським краєм, де ще зберігалася автономія.
За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р. кордони Росії відсунулися до гирла Південного Бугу, і Запорозька Січ втрачала значення форпосту в боротьбі проти турецько-татарської агресії.

У квітні 1775 року Г. Потьомкін виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі.
Григо́рій Олекса́ндрович Потьо́мкін
13(24) вересня 1739 – 5 (17) жовтня 1791