Розвиток монархічних форм правління у країнах Західної Європи презентация

У більшості країн Західної Європи в XVI—XVII ст. було закріплено систему необмеженої влади монарха — абсолютизм. Королі, спираючись на підтримку міст та дрібного дворянства, зламали опір великих феодалів. Зміцненню влади монарха сприяла й Реформація.

Не тільки в протестантських країнах, де королі були повністю незалежні від влади католицького Рима, але й у католицьких державах монархи звільнялися від влади папи римського, перебираючи на себе право призначати єпископів.

Значний вплив на укріплення влади правителя мали зміни у військовій справі. Поширення вогнепальної зброї зробило рицарські армії небоєздатними. На зміну загонам важкоозброєної кінноти прийшли великі піхотні полки мушкетерів та пікінерів.

Солдати нових підрозділів були здебільшого найманцями, тому вимагали плати грошима та забезпечення їжею. Впоратися із забезпеченням потреб піхотної армії могли тільки сильні королі, які контролювали більшість доходів своєї держави. Таким чином, у XVI ст. західноєвропейські правителі отримали можливість значно посилити свою владу.

Укріплення влади короля відповідало, як не дивно, інтересам частини великих феодалів, які поступово втрачали доходи із селянських повинностей.

Барони, графи та герцоги охоче йшли на королівську службу та отримували платню. Із часом бажаючих стало настільки багато, що королі змушені були вигадувати нові посади для задоволення потреб знаті.

Жителі міст також могли отримати зиск від укріплення влади короля. У Західній Європі існувала практика продажу державних посад. Будь-яка людина, яка мала достатньо грошей, могла отримати посаду королівського чиновника й навіть передати її у спадок. Найбагатші городяни охоче користувалися такою можливістю увійти до системи влади.

Інтересам ремісників відповідали намагання королів обмежити ввезення товарів із-за кордону. За рахунок цього ремісники мали можливість продати більше товарів власного виробництва.

Тому незважаючи на постійне зростання податків, більшість населення країни була згодна миритися з укріпленням королівської влади. Навіть якщо в країні зберігалися станово-представницькі органи влади, вони майже не намагалися протистояти абсолютній владі монарха.

Сильна королівська влада дійсно могла забезпечити не тільки економічне, але й політичне процвітання держави. Найбільш поширеним засобом досягнення добробуту країни в ті часи була військова перемога.

Тому свою абсолютну владу монархи використовували задля укріплення війська та флоту. На зміну незначним зіткненням невеликих феодальних армій приходять великі загальноєвропейські конфлікти, у яких беруть участь численні армії більшості країн.

Дуже швидко королі, отримавши величезну владу, почали вважати себе дійсними господарями всього населення країни. На їхню думку, всі піддані мали виконувати волю свого короля.

Найбільш яскраво це висловив один із німецьких володарів: «Мені повинні служити життям і тілом, своїм будинком і багатством, гідністю і совістю, все має бути віддане мені, за винятком святого спасіння — воно належить Богу, але все інше — моє».

Проте в Англії встановлення абсолютної влади зіткнулося зі значним спротивом парламенту. Абсолютистська політика Стюартів призвела до революції та створення парламентської монархії.

На відміну від континентальних країн, Англія не мала необхідності утримувати досить велику армію. Тому англійці могли не боятися вторгнення сусідів, які намагалися б скористатися слабкістю королівської влади й армії.