Тевтонці. Тевтонський орден презентация

Тевтонці.
Тевто́ни, тевто́нці древньогерманські племена, що жили на західному узбережжі Ютландії і в пониззі річки Ельба.
У кінці II ст. до н. е. рушили з Ютландського півострова на південь і вторглися в Галлію з'єднавшись з кімврами, потім разом з ними та іншими племенами попрямували до Північної Італії. Це вторгнення стало «першою хвилею» навали варварів на Стародавній Рим.
У 102р., незважаючи на чисельну перевагу, були повністю розбиті 30-тисячною армією римського полководця Гая Марія при Аквах Секстієвих. Після цього згадка про тевтонців як плем'я зникає

Тевтонський орден.
Тевтонський орден «Орден німецького Дому святої Марії Богородиці в Єрусалимі»; нім. Orden der Brüder vom Deutschen Haus St. Mariens in Jerusalem, «Орден братів німецького Дому святої Марії в Єрусалимі») — чернечий лицарський орден Римо-Католицької Церкви заснований у 12 столітті, що складався переважно з вихідців з «тевтонських» (східно-німецьких) земель.
Орден брав участь у хрестових походах за визволення Палестини , відіграв значну роль у християнізації Східної Європи та поширенні західноєвропейських звичаїв на її теренах.

Одна з версій заснування ордену.
Папа Римський Климент III утвердив Орден як «fratrum Theutonicorum ecclesiae S. Mariae Hiersolymitanae» (Братерство Тевтонське церкви Святої Марії Єрусалимської) своєю папською буллою від 6 лютого 1191 року.
5 березня 1196 в храмі Акри відбулася церемонія реорганізації Ордену в духовно-лицарський орден. На церемонії були присутні магістри госпітальєрів і тамплієрів, а також світські й духовні особи Єрусалима. Папа Римський Інокентій III підтвердив цю подію буллою, датованою 19 лютого 1199, і визначив завдання Ордену: захист німецьких лицарів, лікування хворих, боротьба з ворогами католицької церкви. Орден був підвладний Папі Римському й імператорові Священної Римської імперії.
Під час 3-го хрестового походу, коли лицарі атакували Акру, купці з Любека і Бремена заснували польовий госпіталь. Герцог Фрідріх Швабський перетворив госпіталь у духовний Орден, на чолі якого став капелан Конрад. Орден підпорядковувася місцевому єпископові й був відділенням ордену Іоаннітів.

Претенденти на орден.
. Очолював структуру Магістр, який обирався на цю посаду більшістю голосів членів ордену. На відміну від інших аналогічних лицарсько-чернечих орденів, права і можливості магістра не було безмежними. Робота магістра контролювалася Генеральним Капітулом – зібранням усіх членів спільноти. В обов’язки Великого Магістра входило: листуватися з монархами і прелатами, в тому числі й з Папою Римським, керувати господарством ордену, подорожувати, принагідно контролюючи монастирі, що належали Тевтонському ордену, виступати в ролі дипломата. Нацисти претендували і на матеріальне майно Ордену. Після аншлюсу Австрії 6 вересня 1938 року володіння Ордену, що збереглися, були націоналізовані на користьНімеччини. Те ж саме відбулося після захоплення Чехословаччини в 1939 році. Зберегли незалежність тільки орденські лікарні й будівлі в Югославії і на півдні Тіролю.
Була також проведена інспірована Генріхом Гімлером спроба створити якийсь власний «Тевтонський Орден стасяна» (як його часто називають у літературі «Чорний орден») з метою відродження німецької військової еліти. До цього «ордену» увійшло десять осіб на чолі з Рейнхардом Гейдріхом.

Склад ордену.
Згідно з Статутом, орден налічував два основні класи – лицарів і священників. Щодо перших висувались чіткі вимоги: членами Тевтонського ордену могли стати тільки ті, хто мав німецьке коріння і благородне походження. Лицарська спільнота мала на меті захищати з мечем у руках нужденних, хворих і свою віру, в той час, як функції священників – відправляти службу, сповідати і причащати лицарів і хворих в госпіталях, а також супроводжувати лицарів у військових походах, беручи на себе обов’язки медиків. До речі, ченцем ордену могла стати будь-яка людина, при цьому зовсім не обов’язковим була наявність німецької крові чи благородного походження – на відміну від лицарів. Як перші, так і другі вели скромне аскетичне життя і багато працювали. Лицарі систематично удосконалювали свою військову вправність.

Магістри тевтонського ордену.
Першим Великим магістром був представник німецького дворянського роду Генріх Вальпот фон Бассенхейм. Відомостей про нього збереглося небагато. Відомо, що свого часу він очолював госпіталь у сірійському місті Акре: власне цей госпіталь пізніше реорганізували в лицарський орден, а Генріх Вальпот зайняв місце магістра. Найбільше досягнення Вальпота – укладення Статуту організації, який ґрунтувався переважно на аналогічному документі Ордену тамплієрів. Очевидно, перший магістр упокоївся в Акрі; там і похований.
1.

2.
Помітний слід в історії ордену лишив ще один Великий магістр –Герман фон Зальца, який перебував на цій посаді три десятиліття. Саме фон Зальца домігся, щоб права Тевтонського ордену прирівняли до прав двох інших відомих орденів того часу – іоанітів і тамплієрів. Окрім того, він відомий тим, що переніс резиденцію спільноти із Святої землі до Європи.

3.
Останнім магістром величного і могутнього Тевтонського ордену вважається Альбрехт Бранденбург-Ансбахський. Тридцять сьомий Великий магістр розчарувався в ідеях Тевтонського ордену і вирішив його реформувати. Першим кроком на цьому шляху став його перехід від католицизму до лютеранства. За правління Альбрехта державу Тевтонського ордену було перетворено в князівство Прусія: саме Альбрехт Бранденбург-Ансбахський очолив новостворене князівство як світська особа.

Картинки та література.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала...
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в тріву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.