Розвиток процесу формування української модерної нації: народницька стадія націотворення (40 – 80-ті рр. ХІХ ст.) презентация
- Главная
- Культурология
- Розвиток процесу формування української модерної нації: народницька стадія націотворення (40 – 80-ті рр. ХІХ ст.)
Содержание
- 2. ПЛАН 1. Теоретичні аспекти вивчення народницької (культурно-політичної) стадії українського націотворення. 2. Кирило-Мефодіївське товариство та його роль
- 3. Список рекомендованих джерел Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибр. історичні та публіцистичні твори. – К.: Либідь,
- 4. Він же. Слов’янська міфологія: Вибр. праці з фольклористики й літературознавства. – К.: Либідь, 1994. – 384
- 5. Список рекомендованої літератури Антонович М. З історії українських громад на рубежі 1850 – 1860-х років //
- 6. Він же. Очерки по методологии и историографии истории Украины (период капитализма). – К.: Наук. думка, 1989.
- 7. Теоретичні аспекти вивчення народницької (культурно-політичної) стадії українського націотворення. Оснвними теоретичними проблемами народницької (культурно-політичної) стадії українського націотворення:
- 8. Проблема періодизація українського руху. Початок народницької стадії майже співпав у Наддніпрянській та Західній Україні, що пов’язано
- 9. Демократичне піднесення в підросійській Україні кінця 1850-х – початку 1860-х рр. активізувало український національний рух, хоча
- 10. Проблема регіональної своєрідності у Наддніпрянщини і західних регіонах. Cлід зважати на відмінності соціальної бази руху, основу
- 11. Проблема термінологічного визначення. Український національний рух позначається різноманітними термінами. Найбільш автентичний, репрезентативний і вірогідний серед них
- 12. Київські громадівці визначали народолюбців як діячів ідейного напряму, що мав цілком усвідомлену мету, засоби та принципи
- 13. 2. Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у розвитку українського національного руху Кирило-Мефодіївське товариство – таємна політична
- 14. Згодом до них приєдналися 9 осіб, у тому числі Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Іван Посяда, Микола
- 15. Програмні основи товариства викладені у «Книзі буття українського народу» (український варіант роботи Адама Міцкевича «Книги народу
- 16. Товариство ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці таких же незалежних слов’янських держав.
- 17. Серед учасників товариства намітилося два ідейні крила: радикально- і ліберально-демократичне. Прихильники революційного напряму боротьби, зокрема Т.
- 18. Так Кирило-Мефодіївське товариство діяло до кінця березня 1847 р. У березні 1847 року за доносом провокатора
- 19. На думку історика Р. Г. Симоненка, історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було
- 20. 3. Національно-культурне піднесення західних українців доби революції 1848 – 1849 рр. «Весна народів» розпочалася у Відні
- 21. Програма Центральної Ради Народової базувалася на вимогах, викладених у петиції від 18 березня 1848 р., і
- 22. Започатковання українського руху часів «весни народів» виявилося у врученні 19 квітня 1848 р. губернаторові Францу Стадіону
- 23. Головою ГРР був єпископ Г. Яхимович, заступниками–М.Куземський, І. Борисикевич, а секретарями–М. Малиновський й Т. Леонтович. Усього
- 24. На перші збори української політичної організації прийшло близько 300 українців, кілька поляків. ГРР видала Маніфест до
- 25. Греко-католицька церква, яка мала сильний вплив на ГРР, вбачала своїм головним союзником у боротьбі проти польського
- 26. Польська громадськість негативно поставилася до українського національного руху. Не маючи змоги перешкодити утворенню ГРР, ЦРН у
- 27. За цих обставин польсько-українські взаємини ускладнювалися й набували ознак політичного протистояння. Українське питання спричинило гостру полеміку
- 28. На початку травня 1848 р. генерал-губернатор Ф. Стадіон ініціював розгляд питання про поділ Галичини на східну,
- 29. У середині 1848 р. в м. Сянок польською мовою вийшла в світ публіцистична брошура українсько-галицького діяча,
- 30. Нслідком петиційних вимог ГРР стало розпорядження цісаря у грудні 1848 р. про те, що мовою викладання
- 31. З’їзд ухвалив пропозиції про заснування господарського та історичного товариств, охорону пам’яток історії та культури, видання популярного
- 32. Уже о 12-й годині дня повстанці були змушені капітулювати. Наступного дня в Львові проголосили надзвичайний стан,
- 33. 4. Початки громадівського руху кінця 1850-х – першої половини 1860-х рр. Головними організаційними осередками українських народолюбців
- 34. Білозерський В.М. Костомаров П.О. Перша українська громада виникла в столиці імперії – Санкт-Петербурзі у другій половині
- 35. Під час демократичного піднесення початку 1860-х рр. постала київська українська громада – перша і найбільша на
- 36. Улітку 1861 р. сформувалася полтавська громада, до складу якої увійшло кілька десятків осіб. Це, зокрема, В.
- 37. У той період серед українських народолюбців зароджувалися політичні ідеї про майбутню долю України, хоча в їхньому
- 38. Ідеологія та практична діяльність українського народолюбства ґpyнтyвaлися на демократичних ідеалах свободи, рівності та братерства – на
- 39. Від початку 1860-х до другої половини 1870-х рр. в ідеології народолюбства гуманістична ідея свободи розглядалася передусім
- 40. Незважаючи на русифікаторську політику царату стосовно українства, що посилилася після Валуєвського циркуляра 1863 р., важливим напрямком
- 41. Вже на початку 1860-х рр. у діяльності українських народолюбців поряд з ліберально-демократичним культурництвом почала виявляти себе
- 42. На початку 1870-х рр. українські громади Наддніпрянщини відновили свою діяльність у Києві, Полтаві, Чернігові та Харкові.
- 43. У різний час відомі діячі входили до інших українських громад: полтавської – педагоги О. Я. Кониський,
- 44. У 1870-х рр. світогляд діячів українських громад надавав усе більшого значення соціальному питанню, розглядаючи його крізь
- 45. За умов поширення соціалістичних ідей, посилення репресій царату у світоглядних цінностях українського народолюбства значне місце відводиться
- 46. Подальший розвиток цієї тенденції простежується у 1880-х рр., коли виникають проекти політичних програм українського товариства «Вільна
- 47. Розвиток соціально-політичної течії з досить виразним радикально-демократичним спрямуванням засвідчує, що частина прихильників українського народолюбства віддавала пріоритет
- 48. У період другого «ходіння в народ» 1870-х рр. українські народолюбці орієнтувались на «осілу» діяльність. Спроби «ходіння
- 49. Буржуазні реформи 1860–1870-х рр. не змінили імперської сутності російського монархічного режиму, який був традиційним і жорстоким
- 50. Організаційно українські політики оформилися в межах «Молодої громади», яка постала на початку 1870-х рр. і об’єднала
- 51. У 1880-х–1890-х рр. найбільш помітними центрами культурницько-просвітницької та наукової діяльності українських народолюбців були київська, одеська та
- 52. 6.Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях 1860 – 1880-х рр., його своєрідність. «Весна народів» 1848–1849 рр. сприяла
- 53. Вже у 1861 р. народовці заснували у Львові Товариство «Руська Бесіда» української спрямованості. Засновником і багатолітнім
- 54. У 1867 р. о. Степан Качала закликав до створення української освітньої установи. Цю ініціативу підтримала народовецька
- 55. 27 жовтня 1869 р. Ю. Лаврівський ініціював у Галицькому сеймі українсько-польську угодову акцію, яка передбачала рівноправність
- 56. Головним народовецьким осередком стала «Просвіта», популярність якої зростала, а чисельність учасників збільшувалася. Так, якщо в 1869
- 57. У 1873 р. у Львові було засновано ще один важливий осередок народовців – Літературне товариство імені
- 58. Учені-народовці формували концепцію національної історії і тим самим сприяли формуванню української національної ідентичності галичан. Серцевиною історичної
- 59. У 80-х рр. ХІХ ст. народовці започаткували традицію скликання всенародних і місцевих віч, які служили важливим
- 60. Ідейним опонентом галицького народовства було галицьке русофільство – найвпливовіший напрям в західноукраїнському суспільному русі 60 –
- 61. За загальноприйнятою в українській історіографії думкою, москвофіли ототожнювали галичан із росіянами (великоросами), ігнорували їхню мовно-етнічну окремішність.
- 62. Зазначені вчені О. Аркуша та М. Мудрий запропонували таку періодизацію ідеологічного й організаційного русофільства: перший етап
- 63. На думку О. Киричук, періодизація русофільської науково-історичної течії є такими: перший етап – 1829-1848 рр. –
- 64. Д. Зубрицький Б. Дідицький І. Наумович
- 65. За умов, коли Львів відігравав роль транзитного пункту в налагодженні контактів між російською й українською революційною
- 67. Скачать презентацию
ПЛАН
1. Теоретичні аспекти вивчення народницької (культурно-політичної) стадії українського націотворення.
2. Кирило-Мефодіївське
ПЛАН
1. Теоретичні аспекти вивчення народницької (культурно-політичної) стадії українського націотворення.
2. Кирило-Мефодіївське
3. Національно-культурне піднесення західних українців доби революції 1848 – 1849 рр.
4. Початки громадівського руху кінця 1850-х – першої половини 1860-х рр.
5. «Старі» і «молоді» громади, українські гуртки та осередки в Наддніпрянщині 1870 – 1880-х рр.
6. Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях 1860 – 1880-х рр., його своєрідність.
Список рекомендованих джерел
Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибр. історичні та публіцистичні
Список рекомендованих джерел
Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибр. історичні та публіцистичні
Восстание 1863 года. Материалы и документы: Русско-польские революционные связи: В 2 т. / Под ред. В. Дьякова и др. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – Т. 2. – С. 128-130, 130-146.
Грінченко В., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. – К.: УІА НАНУ 1994. – 286 с.
Грушевський М. С. Щоденник (1888 – 1894 рр.) / Підгот. до видання, переднє слово, упорядк., коммент. і післямова Л. Зашкільняка. – К.: Ін-т укр. археогр. та джерелозн. ім. М. С. Грушевського НАН України, 1997. – 261 с.
Документи ЦДІА УРСР у м. Києві про М. П. Драгоманова / Публ. В. С. Шандри // Архіви України. – 1991. – № 4. – С. 9-13.
Драгоманов М. П. Австро-руські спомини (1867 - 1877) // Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. – К.: Наук. думка, 1970. – Т. 2. – 595 с.
Він же. Вибране. – К.: Либідь, 1991. – 686 с.
Злупко С. М. Сергій Подолинський – вчений, мислитель, революціонер. – Л.: Каменяр, 1990. – С. 187-192: Додаток: Програма часопису “Громада” (1880 р.).
Історія суспільної думки України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): Хрестоматія / Уклад. А. Г. Болебрух. – Д.: Вид-во ДДУ, 1994. – 192 с.
Кістяківський О.Ф. Щоденник (1874 – 1885): У 2 т. – К.: Наук. думка, 1994. – Т. 1. – 648 с.; 1995. – Т. 2. – 584 с.
Костомаров Н. И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 5-328 .
Він же. Слов’янська міфологія: Вибр. праці з фольклористики й літературознавства. –
Він же. Слов’янська міфологія: Вибр. праці з фольклористики й літературознавства. –
Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. / Гол. ред. П. С. Сохань . – К.: Наук. думка. 1990. – Т. 1. – 542 с.; Т. 2. – 694 с.; Т. 3. – 440 с.
Куліш П. Жизнь Куліша // Куліш Пантелеймон. Твори: У 2 т. – 2-е вид. – К.: Наук. думка, 1998. – Т. 1. – С. 234-264.
Він же. Українофілам // Пам’ятки суспільної думки України /XVIII – перша половина ХІХ ст.: Хрестоматія / Під ред. А. Г.Болебруха. – Д.: Вид-во ДДУ, 1995. – 488 с.
Отмена крепостного права на Украине: Сб. док. и матер. / Уклад. А. З. Барабой та ін.– К.: Изд-во АН УССР, 1961. – С. 342-345, 353-354, 373-376.
Національні процеси в Україні: Хрестоматія: У 2 т. / Під ред. В. Ф. Панібудьласки. – К.: Вища школа, 1997. – С. 248-276.
Світленко С. І. Народництво в Україні 60 – 80-х років ХІХ століття: Аналіз публікацій документальних джерел. – Д.: Вид-во ДДУ, 1995. – С. 200-207, 211, 215, 217 - 220, 231-234. /Додаток джерел до монографії/.
Сиваченко М. Є., Деко О. А. Леонід Глібов: Дослідження і матеріали. – К.: Дніпро, 1969. – С. 136-176, 222-277.
Син України: Володимир Боніфатійович Антонович : У 3 т. / Упоряд. Віктор Короткий, Василь Ульяновський. – К.: Заповіт, 1997. – Т. 1. – 448 с., – Т. 2. – 448 с.
Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. ст.; примітки М. Гнатюка. – Л.: Каменяр, 1997. – 635 с.
Суспільно-політичний рух на Україні в 1856 – 1862 рр. – К.: Вид-во АН УССР, 1963. – С. 44-45, 265-267, 269-284.
Суспільно-політичний рух на Україні в 1863 – 1864 рр. - К.: Вид-во АН УССР, 1964. – С. 44-46, 62-64, 77-82, 135-138, 146-147, 196-197, 221-222, 309-311, 429-436.
Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах / За ред. Д. Д. Копиці. – К.: Держполітвидав УРСР, 1950. – С. 263-265, 266-297.
Список рекомендованої літератури
Антонович М. З історії українських громад на рубежі 1850
Список рекомендованої літератури
Антонович М. З історії українських громад на рубежі 1850
Аркуша Олена. Український національно-політичний рух у Галичині наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. – Л.: Ін-т українозн. ім. І. Крип’якевича НАНУ, 1997. – № 3 – 4. – С. 118-139.
Волощенко А. К. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х – на початку 80-х років ХІХ ст. – К.: Наук. думка, 1974. – 223 с.
Грицак Я. До генези ідеї політичної самостійності України // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К.: Наук. думка, 1992. – Вип. 1. – С. 121.
Грушевский М. С. Движение политической и общественной украинской мысли в ХІХ ст. // Історія суспільної думки України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): Хрестоматія. – Д.: Вид-во ДДУ, 1994. – С. 132-141.
Він же. Очерк истории украинского народа. – К.: Либідь, 1990. – 398 с.
Депенчук Л., Лук М. Історіософія та соціальна філософія Михайла Драгоманова. – К.: Укр. центр духовної культури, 1999. – 230 с.
Добржанський Олександр. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Чернівці: Золоті литаври, 1999. – 574 с.
Зайончковский П. А. Кирило-Мефодиевское общество (1846 – 1847). – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1959. – 172 с.
Іванова Р. П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України. /Друга половина ХІХст./. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1971. – 221 с.
Калинович В. І. Політичні процеси Івана Франка та його товаришів. – Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1967. – 156 с.
Катренко Андрій. Одеська громада 70 – 90-х років ХІХ ст. // Київська старовина. – 1998. – № 2. – С. 84 – 95.
Вын же. Український національний рух ХІХ ст.: Навч. посібник. – К.: [Київський ун-т], 1999. – Частина ІІ.: 60 – 90-ті роки ХІХ ст.. – 189 с.
Коновець О.Ф. Просвітницький рух в Україні (ХІХ – перша третина ХХ ст.). - К.: Хрещатик, 1992. – 120 с.
Крип’якевич І. Історія України. – Л.: Світ, 1990. – 520 с.
Круглашов Анатолій. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. – Чернівці: Вид-во “Прут”, 2000. – 488 с.
Марахов Г. И. Социально-политическая борьба на Украине в 50 – 60-е годы ХІХ века. – К.: Вища школа, 1981. – 160 с.
Марголис Ю. Д. Исторические взгляды Т. Г. Шевченка. – Л.: ЛГУ, 1964. – 294 с.
Міллер Олексій. Емський указ // Україна модерна. – Л.: Ін-т іст. дослід. Львів. нац. ун-ту ім. Івана Франка, 2000. – Число 4 – 5. – С. 9-49.
Нарис історії “Просвіти” / Р. Іваничук, Т. Комаринець, І. Мельник, А. Середяк. – Л., Краків; Париж: Просвіта, 1993. – 232 с.
Палієнко М. Київська Стара громада у суспільному та науковому житті України (друга половина ХІХ – початку ХХ ст.). // Київська старовина. – 1998. - № 2. – С. 49-84.
Пинчук Ю. А. Исторические взгляды Н. И. Костомарова (Критический очерк). – К.: Наук. думка, 1984. – 189 с.
Сарбей В. Г. Етапи формування української національної самосвідомості (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) // Український історичний журнал. – 1993. – № 7 – 8. – С. 3-14.
Він же. Очерки по методологии и историографии истории Украины (период капитализма).
Він же. Очерки по методологии и историографии истории Украины (период капитализма).
Він же. Національне відродження України. – К.: Видавн. дім Альтернативи, 1999. – 336 с.
Він же. Становлення і консолідація нації та піднесення національного руху на Україні в другій половині ХІХ ст. // Український історичний журнал. – 1991. – № 5. – С. 3-16.
Світленко С. І. Народництво в Україні 60 – 80-х років ХІХ століття: Аналіз публікацій докумен-тальних джерел. – Д.: Вид-во ДДУ, 1995. – 240 с.
Він же. Народництво в Україні 60 – 80-х років ХІХ століття: Теоретичні проблеми джерело-знавства та історії. – Д.: Навч. книга, 1999. – 240 с.
Він же. Народницький рух в Україні 1860 – 1880-х років: Аналіз джерел архівних фондів Росії. – Д.: ДДУ, 1996. – 128 с.
Він же. Народництво в Україні: сучасний погляд на проблему // Український історичний журнал. –1997. – № 3. – С. 41-49; № 4. – С. 29-38.
Він же. Українські громади другої половини ХІХ – початку ХХст. ( Особливості ідеології та діяльності) // Київська старовина. – 1998. – № 2. – С. 9-28.
Сергієнко Г. Я. Кирило-Мефодіївське товариство: утвердження ідеї національного відродження України в слов’янському світі // Український історичний журнал. – 1996. – № 1.
Він же. Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наук. думка, 1983. – 206 с.
Скакун О. Ф. Политическая и правовая мысль на Украине (1861 – 1917). – Х.: Вища шк., 1987. – 157 с.
Трусевич С. М. Суспільно-політичний рух у Східній Галичині в 50 – 70-х роках ХІХ ст. – К.: Наук. думка, 1978. – 166 с.
Ульяновський Василь, Короткий Віктор. Володимир Антонович: образ на тлі епохи. – К.: ТОВ “Міжнародна фінансова фундація”, 1997. – 218 с.
Шаблиовский Е. С. Т. Г. Шевченко и русские революционные демократы. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Наук. думка, 1975. – 392 с.
Ястребов Ф. Революционные демократы на Украине. Вторая половина 50- х – начало 60-х годов ХІХ ст. – К.: Изд-во АН Украинской ССР, 1960. – 308 с.
Шип Н. А. Интеллигенция на Украине (XIXст.): Ист.-социол. очерк. - К.: Наук. думка, 1991.
– 172 с.
Теоретичні аспекти вивчення народницької (культурно-політичної) стадії українського націотворення.
Оснвними теоретичними проблемами
Теоретичні аспекти вивчення народницької (культурно-політичної) стадії українського націотворення.
Оснвними теоретичними проблемами
Проблема визначення основного змісту цього етапу національно-визвольних змагань.
А. Катренко визначив цей етап як культурно-політичний,
І. Колесник як народницько-громадівський період 60-х–80-х рр. ХІХ ст.,
В. Сарбей як різночинсько-народницький (з др. П. 40-х рр. до 80-х рр. ХІХ ст.).
І. Лисяк-Рудницький розглядав цей етап як народницьку стадію в межах 40-х – 80-х рр. ХІХ ст., визначаючи два підперіоди: романтичний і позитивістичний
Р. Шпорлюк називав це явище культурною фазою українського національного відродження, відзначаючи, що це явище в Галичині зародилося у 30–40-х рр. ХІХ ст.
П. Магочій вирізняв цей етап як організаційний, який в межах Наддніпрянщини охоплював 1840–1900 рр., а в західноукраїнських землях – 1848–1860 рр.
О. Пріцак, Дж. Решетар виділяли київську і женевську стадії.
Проблема періодизація українського руху.
Початок народницької стадії майже співпав у
Проблема періодизація українського руху.
Початок народницької стадії майже співпав у
що пов’язано з діяльністю
Кирило-Мефодіївського
товариства у Києві в 1846–1847 рр.
та подіями «Весни народів»
на західноукраїнських землях
в 1848–1849 рр.
На західноукраїнських землях період 1850-х рр. дістав назву «бахівської реакції» і теж позначився спадом українського руху.
Демократичне піднесення в підросійській Україні кінця 1850-х – початку 1860-х
Демократичне піднесення в підросійській Україні кінця 1850-х – початку 1860-х
1873 р. в Наддніпрянській Україні знову спостерігаємо нове українське піднесення, наразі короткотривале – до Емського указу 1876 р. Опісля, у другій половині 1870-х – 1880-х рр. період спаду українського руху внаслідок жандармсько-поліцейського й цензурного тиску на будь-які прояви національного вільнодумства. На західноукраїнських землях, за умов конституційних реформ Габсбургів відбувається позитивна динаміка українського руху, внаслідок чого Східна Галичина перетворилася на український П’ємонт.
Проблема регіональної своєрідності у Наддніпрянщини і західних регіонах.
Cлід зважати
Проблема регіональної своєрідності у Наддніпрянщини і західних регіонах.
Cлід зважати
Регіональна розмаїтість притаманна й ідеологічному спрямуванню руху. У Наддніпрянщині переважала ідейна палітра від ліберально-демократичної домінанти до незначного радикально-демократичного та національно-консервативного сегментів. На західноукраїнських землях в українському русі була міцно представлена консервативна складова, до якої належали москвофіли і певною мірою народовці, які водночас продукували й ліберально-демократичні ідеї.
Між регіонами були й певні відмінності в організаційних формах і структурах, таких як громади, гуртки, товариства, організації.
Проблема термінологічного визначення. Український національний рух позначається різноманітними термінами. Найбільш
Проблема термінологічного визначення. Український національний рух позначається різноманітними термінами. Найбільш
Українські народолюбці – діячі опозиційного суспільного руху патріотичної інтелігенції, студентства та учнівської молоді, які об’єднувалися національно-демократичною спрямованістю свого світогляду та поділяли ідею українського національно-культурного відродження. Термін «народолюбці» виник на початку 1860-х рр. у середовищі демократичного українства і від початку визначав належність до українського національного руху. Вперше його використано публічно діячами київської української громади у посланні до «братів галичан» від 21 червня 1862 р., видрукуваному на шпальтах львівського часопису
«Слово». Зазначений термін вживався
київськими діячами як самоназва
учасників українського
національно-демократичного руху.
Київські громадівці визначали народолюбців як діячів ідейного напряму, що мав цілком
За радянських часів термін фактично був вилучений з наукового обігу. Відновився й утверджується в новітній українській історіографії для ідентифікації діячів українського національного руху демократичного спрямування, прихильників народу та народної справи пореформеного періоду в Україні. Термін «українські народолюбці» є синонімічним таким назвам, як «народники», «хлопомани», «українолюбці», «українофіли». Є ширшим за термін «громадівці», оскільки репрезентує не тільки учасників українських громад, а й в інших українських гуртків, груп, організацій та товариств та окремих діячів, які не об’єднувалися в якісь організаційні структури національного руху.
2. Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у розвитку українського національного руху
2. Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у розвитку українського національного руху
Микола Іванович
Костомаров
(1817-1885)
Микола Іванович Гулак
(1821-1899)
Василь Михайлович Білозерський
(1825-1899)
Згодом до них приєдналися 9 осіб, у тому числі Георгій
Згодом до них приєдналися 9 осіб, у тому числі Георгій
У квітні 1846 р. до лав товариства вступив Тарас Шевченко. Зв’язки з Кирило-Мефодіївським товариством підтримували ще близько 100 чоловік. Таємна організація названа іменами відомих слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».
Пантелеймон Олександрович
Куліш (1819-1897)
Тарас Григорович Шевченко
(1814-1861)
Дмитро Павлович Пильчиков
(1821-1893)
Програмні основи товариства викладені у «Книзі буття українського народу» (український
Програмні основи товариства викладені у «Книзі буття українського народу» (український
Ідейну основу програмних документів товариства склали ідеї українського національно-культурного відродження і українського панславізму, романтична ідея загальнослов’янської єдності, а також концепти народовладдя, незалежності,республіканізму, федералізму, християнської моралі.
Ада́м Міцке́вич
(1798-1855)
Товариство ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці
Товариство ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці
мови, культури та освіти.
Права і обов’язки
членів
Кирило-Мефодіївське
товариства
регламентувалися
статутом.
Серед учасників товариства намітилося два ідейні крила: радикально- і ліберально-демократичне.
Прихильники
Серед учасників товариства намітилося два ідейні крила: радикально- і ліберально-демократичне.
Прихильники
Т. Шевченко, О. Навроцький, М. Гулак, І. Посяда, М. Савич, Г. Андрузький, вважали, що скасувати кріпацтво та повалити самодержавство зможе тільки народне повстання. Послідовники ліберально-демократичних поглядів, а серед них виділялися
М. Костомаров та П. Куліш, виступали за поступове реформування основ суспільства.
Пантелеймон Куліш
О. Навроцький
М. Костомаров
М. Гулак
І. Посяда
Так Кирило-Мефодіївське товариство діяло до кінця березня 1847 р. У березні
Так Кирило-Мефодіївське товариство діяло до кінця березня 1847 р. У березні
На думку історика Р. Г. Симоненка, історичне значення Кирило-Мефодіївського братства
На думку історика Р. Г. Симоненка, історичне значення Кирило-Мефодіївського братства
Український діаспорний історик
Орест Субтельний зазначав, що Кирило-Мефодіївське товариство не лише явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку, а й привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців.
Орест Субтельний
3. Національно-культурне піднесення західних українців доби революції 1848 – 1849 рр.
3. Національно-культурне піднесення західних українців доби революції 1848 – 1849 рр.
«Весна народів» розпочалася у Відні 13 березня 1848 р. 15 березня повстав Берлін, 18 березня – Мілан. 18 – 19 і 21 березня 1848 р. на вулиці Львова теж вийшли демонстранти, внаслідок чого в місті був замінений бургомістр, а губернатор Франц Стадіон дозволив звільними політичних в’язнів та погодився на формування національної гвардії. 18 березня 1848 р. польські ліберально-шляхетські кола виробили петицію до імператора і наступного дня подали на підписання львів’янам.
На початку «весни народів» найбільш організованим у Східній Галичині був польський національний рух, представлений Центральною Радою Народовою – ліберальною організацією, що виникла 13 квітня 1848 р. До складу організації спочатку увійшло близько 25 діячів, а затим це коло розширилося до 145 представників різних верств населення за винятком селян. Серед відомих діячів ЦРН слід назвати таких, як Олександр Батовський, Август Бєльовський, Тадей Василевський, Кирило Вінковський, Ян Димінський, Ян Добжанський, Францішек Смолька та ін.
Франц Зераф Штадіон фон Вартгаузен (1806-1853)
Програма Центральної Ради Народової базувалася на вимогах, викладених у петиції від
Програма Центральної Ради Народової базувалася на вимогах, викладених у петиції від
Центральна Рада Народова намагалася згуртувати різні, здебільшого середні, верстви польського населення Львова під гаслами національно-державного відродження. З 19 квітня рупором організації став друкований часопис «Gazeta Narodova», що швидко здобув популярність серед читачів. Упродовж квітня – травня 1848 р. ЦРН утворила свої філії на місцях, налагодила співпрацю з легальними товариствами, провела численні національно-релігійні маніфестації, сформувала польську Національну гвардію.
Фердинанд I (імператор Австрії)
1793-1875
Започатковання українського руху часів «весни народів» виявилося у врученні 19
Започатковання українського руху часів «весни народів» виявилося у врученні 19
25 квітня установчою грамотою цісаря проголошена перша конституція Австрії, яка перетворювалася на конституційну монархію, де декларувалися демократичні свободи, а народам гарантувалася непорушність їхньої національності та мови. Вселяло великі надії й обговорення в імперському парламенті (рейхстазі) федеративного проекту держави.
Так розпочалася українська національна революція в Галичині.
За умов початку революції активізувалися національні рухи, в тому числі український. 2 травня 1848 р. утворилася Головна Руська Рада у Львові – перша легальна політична організація українців у Східній Галичині.
Головою ГРР був єпископ Г. Яхимович, заступниками–М.Куземський, І. Борисикевич, а секретарями–М.
Головою ГРР був єпископ Г. Яхимович, заступниками–М.Куземський, І. Борисикевич, а секретарями–М.
Григорій (Яхимович)
(1792-1863)
Миха́йло Кузе́мський
(1809-1879)
Іван Іванович
Борисикевич
(1815-1892)
На перші збори української політичної організації прийшло близько 300 українців, кілька
На перші збори української політичної організації прийшло близько 300 українців, кілька
Греко-католицька церква, яка мала сильний вплив на ГРР, вбачала своїм
Греко-католицька церква, яка мала сильний вплив на ГРР, вбачала своїм
ГРР мала 50 відділень – місцевих руських рад, які перетворилися на справжні осередки українського громадсько-політичного й культурного життя. З її ініціативи національними символами галицьких українців став синьо-жовтий прапор та герб галицько-волинських князів із зображенням золотого лева на блакитному тлі.
15 травня розпочалося видання першої газети українською мовою – «Зоря Галицька» на чолі з Антіном Павенцьким (1818 – 1889). У першому ж номері газети відозва до українського народу вперше в Галичині офіційно задекларувала належність галицьких русинів «до великого руського (тобто, українського) народу» і водночас закликала до використання демократичних свобод, виборених революцією, до утворенння рад на місцях, до мирних взаємин з польським населенням і наголошувала на відданості конституційній монархії.
Польська громадськість негативно поставилася до українського національного руху. Не маючи змоги
Польська громадськість негативно поставилася до українського національного руху. Не маючи змоги
До складу РС увійшло 64 поляки українського походження, українці складали там меншість. Серед учасників РС слід виділити три групи: сполонізовані аристократи і дрібномаєтні дідичі ліберальних поглядів на чолі з гр. Володимиром Дідушицьким, сполонізовані інтелігенти з радикальним політичним минулим, наприклад Каспер Ценглевич та Юліян Горошкевич, та українські інтелігенти демократичних ідейних поглядів, як, приміром Іван Вагилевич, що перебували в опозиції до ГРР і виступали за окреме існування української нації як культурної спільноти, але у своєрідній федерації у складі вільної і демократичної Польщі. РС рішуче виступив проти поділу Галичини на українську і польську частини. Втім РС не зміг завоювати популярність серед українців і розпався напередодні Листопадового повстання у Львові.
За цих обставин польсько-українські взаємини ускладнювалися й набували ознак політичного
За цих обставин польсько-українські взаємини ускладнювалися й набували ознак політичного
Важливим заходом у цьому контексті став Слов’янський з’їзд у Празі, який відкрився 2 червня 1848 р. Не випадково на форумі була створена польсько-українська секція, в засіданнях якої брали участь 63 делегати від ГРР, ЦРН та РС, тобто поляки і українці. Значення з’їзду полягало, насамперед, у тому, що діячі ГРР уперше здійснили політичний діалог з представниками інших слов’янських народів, започаткували чесько-українське зближення, а головне 7 червня 1848 р. ГРР, ЦРН і РС уклали
першу польсько-українську угоду – програмний документ «Вимоги українців у Галичині», який декларував необхідність зрівняння української і польської мов у сфері освіти, соймі та діловодстві, а також право двох народів мати свої окремі гвардії. Однак конгрес не зміг успішно завершити свої засідання, бо 11 червня 1848 р. австрійські війська вчинили артилерійський обстріл Праги, вступили в кривавий бій з чеською гвардією. Конгрес було розігнано.
На початку травня 1848 р. генерал-губернатор Ф. Стадіон ініціював розгляд
На початку травня 1848 р. генерал-губернатор Ф. Стадіон ініціював розгляд
«Весна народів» змусила австрійську монархію піти на проведення виборів до конституційного державного сойму, який мав складатися 383 члени, серед яких 96 місць належало депутатам від Галичини. Після виборів, 10 липня 1848 р. австрійський парламент зібрався. Українські депутати налічували 27 селян, 9 священиків, один дідич, один учитель гімназії та колишній губернатор Ф. Стадіон. До депутатського корпусу увійшли й керівники ГРР Г. Яхимович і М. Куземський. Посли-українці внесли на розгляд 4 меморіали, в яких пояснювалися особливості національних відносин у Галичині і петицію про поділ краю, підписану 15 000 осіб. Проти петиції виступили поляки і діячі РС. ГРР та її філії ініціювали створення української національної гвардії. Відповідна заява надійшла від української громади Львова на ім’я головного військового командування в Галичині 6 серпня 1848 р. Наступного дня ГРР зверталася із такою ж заявою до Крайової президії, а згодом – до імперського уряду та самого цісаря.
У середині 1848 р. в м. Сянок польською мовою вийшла в
У середині 1848 р. в м. Сянок польською мовою вийшла в
«Партія австрійсько-українська виступає за «Україну вільну тільки від поляків, а не взагалі від неволі».
Улітку – восени 1848 р. ГРР вела активну роботу в царині українського культурно-національного відродження. Важливим завоюванням стало урядове рішення від 9 травня 1848 р. про запровадження викладання українською мовою в народних школах. Після того, як на початку червня 1848 р. новий галицький губернатор Вацлав Залеський замінив на цій посаді гр. Ф. Стадіона і незабаром домігся від імперського Міністерства освіти розпорядження про викладання польською мовою в усіх гімназіях й у Львівському університеті, ГРР направила делегацію із семи осіб до цісаря.
Нслідком петиційних вимог ГРР стало розпорядження цісаря у грудні 1848 р.
Нслідком петиційних вимог ГРР стало розпорядження цісаря у грудні 1848 р.
19 – 25 жовтня 1848 р. у Львові зібрався «Собор руських вчених», в якому взяли участь 118 письменників, освітян, журналістів, юристів, дрібних службовців, студентів і священиків. Натхненником Собору був «соловей карпатський», відомий поет М. Устиянович, який пропонував продовжити традицію «Руської трійці» і набиратися сили у «громкого Шевченка».
З’їзд ухвалив пропозиції про заснування господарського та історичного товариств, охорону
З’їзд ухвалив пропозиції про заснування господарського та історичного товариств, охорону
Апогеєм «весни народів» на Галичині стало збройне повстання у Львові 1–2 листопада 1848 р. Спричинило повстання застосування зброї австрійськими військами проти натовпу львів’ян. У відповідь робітники й ремісники на площі Ринок почали будувати барикади. Впродовж однієї ночі їх постало 23, центр міста Лева опинився в руках повстанців. До міських низів приєдналася й частина національних гвардійців.
Діячі ЦРН і керівництво Національної гвардії не змогли заподіяти збройній боротьбі, яка розпочалася вранці 2 листопада 1848 р. Тоді генерал Вільгельм Гаммерштайн наказав вдатися до артилерійського обстрілу міста, який тривав дві з половиною години і призвів до численних пожеж, внаслідок яких згорів будинок університету, університетська бібліотека, Старий театр, Технічна академія і ратуша. За офіційними даними варварський обстріл спричинив загибель 55 і поранення 75 осіб, здебільшого ремісників, робітників і студентів.
Уже о 12-й годині дня повстанці були змушені капітулювати. Наступного
Уже о 12-й годині дня повстанці були змушені капітулювати. Наступного
«Весна народів» привела до зміни монарха. Цісар Фердинанд зрікся престолу, 2 грудня 1848 р. імператором став Франц-Йосиф (1848-1918). 4 березня 1849 р. новий імператор подарував країні так звану октройовану, надану зверху, конституцію, яка засвідчила, що тільки цісар може надавати громадянські права і свободи, утворювати нові державні установи Адміністративно-політичний статус Галичини залишався без змін. Революція пішла на спад, припинив свою діяльність рейхстаг. Навесні 1849 р. розгорілася революція в Угорщині. 21 травня того ж року Микола І і Франц-Йосиф зустрілися у Варшаві й домовилися про направлення 240 тис. російських військ проти Угорщини. Влітку 1849 р. завдяки допомозі «жандарма Європи» Угорська республіка зазначала поразки. В 1851 р. за умов наступу реакції ГРР була змушена саморозпуститися.
4. Початки громадівського руху
кінця 1850-х – першої половини 1860-х рр.
4. Початки громадівського руху
кінця 1850-х – першої половини 1860-х рр.
Учасники народолюбних осередків – українських громад – належали здебільшого до опозиційної частини «середнього» класу тодішнього суспільства і не відзначалися багаточисельністю лав стосовно загальної кількості населення. Поява українських громад пов’язана з демократичним піднесенням кінця 50-х – початку 60-х рр. ХІХ ст.
Перша українська громада виникла в столиці імперії – Санкт-Петербурзі у другій половині 1858 р. Активними діячами осередку були В. М. Білозерський, М. І. Костомаров, П. О. Куліш, Т. Г. Шевченко, О. Ф. Кістяківський, П. П. Чубинський, М. М. і Ф. М. Лазаревські та ін.
Білозерський В.М.
Костомаров П.О.
Перша українська громада виникла в столиці імперії –
Білозерський В.М.
Костомаров П.О.
Перша українська громада виникла в столиці імперії –
У цьому середовищі здійснювалися такі проекти, як видання близько 40 популярних книжок для народу – «метеликів» під загальною назвою «Сільська бібліотека» П. О. Куліша, перший легальний загальноукраїнський громадсько-політичний і літературно-науковий журнал «Основа», який видавав В. М. Білозерський разом із М. І. Костомаровим та П. О. Кулішем. У часописі публікували свої художні твори понад 40 українських авторів, уміщувалися актуальні публіцистичні статті, історичні праці й документи.
Куліш П.О.
Шевченко Т.Г.
Санкт-Петербург
Під час демократичного піднесення початку 1860-х рр. постала київська українська
Під час демократичного піднесення початку 1860-х рр. постала київська українська
В. Б. Антонович
Киівська губернія
Катеринославська губернія
Улітку 1861 р. сформувалася полтавська громада, до складу якої увійшло
Улітку 1861 р. сформувалася полтавська громада, до складу якої увійшло
О. Я. Кониський, Д. П. Пильчиков, О. І. Стронін, Є.І.Милорадович, А. Л. Шиманов та ін. Полтавські народолюбці відкривали недільні й суботні школи, прагнули поставити вистави для народу, видавати місцеву газету «Нива», підтримували «Основу». У зв’язку з арештами припинила діяльність у 1863 р.
У 1861 р. постала чернігівська громада. Активними учасниками були С. Д. Ніс, Л. І. Глібов, О. А. Тищинський, М. А. Вербицький, О. М. Лазаревський, О. В. Маркевич, І. О. Андрущенко, О. М. Білозерський, І. П. Дорошенко та ін. Громадівці організували аматорський театральний колектив «Товариство кохаючих рідну мову», відігравали велику роль у виданні газети «Черниговский листок». Припинила діяльність у 1863 р.
У 1861 р. утворилася харківська громада. До її активних учасників слід залучити таких народолюбців, як В. С. Гнилосиров, О. О. Потебня, В. С. Мова, І. С. Нордега, М. В. Жученко, А.Л. Шиманов та ін. Харківські громадівці працювали в недільних школах, ходили в народ, розповсюджували українські художні твори тощо.
У той період серед українських народолюбців зароджувалися політичні ідеї про
У той період серед українських народолюбців зароджувалися політичні ідеї про
По-перше, розгром Кирило-Мефодіївського товариства 1847 р. негативно позначився на подальшому розвитку українських визвольних змагань, спричинив ідейно-політичний надлам лідерів, зокрема М. І. Костомарова, П. О. Куліша та ін. Тому в процесі українського національно-культурного відродження початку 1860-х рр. не було висунуто відповідної часові політичної програми.
По-друге, поміркованість державницько-політичних позицій в ідеології народолюбства пояснюється народолюбними ілюзіями, певною ідеалізацією селянства. Чимало діячів українського руху вважало, що «прихильник мужиків мусить мало не в усьому йти з мужиками», а інші все ще вірили в легенду про «доброго царя-батюшку», сподіваючись отримати від нього землю і вбачаючи в його особі захисника від польського панства. До того ж, прихильники народолюбства були прибічниками досить поширеної в Європі думки, нібито селянське господарство може поліпшитись і за умов відсутності демократичного державного ладу, «за поміччю царства».
М. П Драгоманов
Кирило-Мефодіївське товариствао
Ідеологія та практична діяльність українського народолюбства ґpyнтyвaлися на демократичних ідеалах свободи,
Ідеологія та практична діяльність українського народолюбства ґpyнтyвaлися на демократичних ідеалах свободи,
Народолюбність українських націонал-демократів зумовлювалась не тільки тим, що селянство становило 9/10 населення України, а значною мірою і морально-етичними переконаннями діячів цього ідейного напряму. Прагнення пізнати «народний ідеал», «розчинитися» у стихії простолюддя, «злитися» з ним, присвятити себе служінню й захисту інтересів принижених і скривджених надихалося глибоким почуттям братерської любові до народу. «Народовивчення», «народні нужди і користі» були для носіїв ідей народолюбства не модою, а душевною потребою.
Любов до простого народу породжувала велику віру в його творчі сили, і це стало морально-психологічною основою народолюбства. Природа такого глибокого емоційного стану досить складна. З одного боку, її походження слід шукати у щирій патріотичній позиції кращих представників української інтелігенції, студентської та учнівської молоді, які вважали своїм громадянським обов’язком «віддати борг народові». З іншого боку, гасло діячів народолюбства «праця для народу і в ім’я народу» зумовлювалось тим, що в селянині – «жертві» тодішнього суспільного ладу – вбачалися «насправді неіснуючі чесноти», перебільшувався рівень його самосвідомості. Подібна ідеалізація простолюду мала своїм підґрунтям як ідеї романтизму, вплив яких давався взнаки і у перші пореформені десятиліття, так і соціальну відчуженість інтелігенції від народних мас.
Свободолюбство як складова світогляду народолюбства засновувалося на глибоко гуманістичних поглядах, що відбивали по суті ліберальну настанову на повагу гідності, соціально-економічних та політичних прав людей, а також турботу про їх благополуччя й всебічний розвиток. Ці світоглядні цінності породжували насамперед антикріпосницьку спрямованість ідеології, заперечуючи несправедливість кріпосного права та передбачаючи його скасування.
Від початку 1860-х до другої половини 1870-х рр. в ідеології
Від початку 1860-х до другої половини 1870-х рр. в ідеології
Від 1860-х рр. культурницька праця народолюбців набула певної цілеспрямованості й масовості, чому особливо сприяли осередки українських громад. За формами діяльності це освітня робота в суботніх, недільних та сільських народних школах, творення україномовних підручників для дітей та просвітницьких популярних «книжок для народу», наукова праця в галузях українського мово- і літературознавства, історії, етнографії, фольклористики, археології, археографії, історіографії, джерелознавства, краєзнавства, права, економіки, статистики тощо. Особливу, емоційну роль відігравала діяльність українських народолюбців у сфері літератури, театру, музики й мистецтва. Національно-культурницька діяльність стала найголовнішим пріоритетом українських народолюбців, об’єднуючи прихильників як «лівих», так і «правих» поглядів.
Недільня школа
Література для народу
Незважаючи на русифікаторську політику царату стосовно українства, що посилилася після Валуєвського
Незважаючи на русифікаторську політику царату стосовно українства, що посилилася після Валуєвського
Граф ПетроВалуєв
Буквар Шевченка
Вже на початку 1860-х рр. у діяльності українських народолюбців поряд
Вже на початку 1860-х рр. у діяльності українських народолюбців поряд
Це явище простежується в діяльності «лівого» крила київської, полтавської та чернігівської українських громад. У цьому контексті слід відмітити видання київськими громадівцями О. І. Стояновим, К. В. Шейковським, М.О. Константиновичем, О. С. Лашкевичем та іншими рукописного журналу «Самостійне слово», у наявності носіїв «лівих», більш радикальних поглядів, таких як діячі київської громади А. О. Красовський, В. С. Синьогуб, полтавської громади – В. В.Лобода та В. О. Щелкан, чернігівської громади – В.М. Білозерський, І. О. Маслаковець, О. А. Тищинський та ін. Багато хто з цих діячів мав зв’язки з російськими революційними демократами-землевольцями, отримував у них нелегальні «Колокол», «Полярная звезду», землевольські видання.
О.І. Герцен
Чернишевський М.Г.
Р. Оуен
А. Сен-Сімон
На початку 1870-х рр. українські громади Наддніпрянщини відновили свою діяльність
На початку 1870-х рр. українські громади Наддніпрянщини відновили свою діяльність
Українські народолюбці представляли в громадах найкращі наукові, літературні та мистецькі сили. Так, у київській «Старій громаді» брали участь історики В. Б. Антонович і М. П. Драгоманов, філологи П. І. Житецький і
К. П. Михальчук, етнографи й фольклористи Ф. К. Вовк,І. Я. Рудченко, О. О. Русов і П. П. Чубинський, правознавець О. Ф. Кістяківський, економіст Т. Р. Рильський, письменники І. С. Нечуй-Левицький, О. Я. Кониський, М. П. Старицький, композитор М. В. Лисенко та ін. В одеській українській громаді діяли педагоги Л. А. Смоленський, О. О. Андрієвський, М. І. Климович, М. В. Ковалевський, поет, перекладач, композитор П. І. Ніщинський, нотар, бібліограф та етнограф М. Ф. Комаров, етнограф та статистик Є. І. Борисов, історик літератури, мово- та сходознавець Д. М. Овсянико-Куликовський та ін.
Одеса 19 ст.
Полтава 19 ст.
Київ 19 ст.
5.«Старі» і «молоді» громади, українські гуртки та осередки в Наддніпрянщині 1870 – 1880-х рр.
У різний час відомі діячі входили до інших українських громад:
У різний час відомі діячі входили до інших українських громад:
На Катеринославщині, за умов організаційної слабкості та нетривалого функціонування катеринославської громади, українські народолюбці, підтримуючи зв’язки з іншими громадівськими осередками, діяли здебільшого окремо, як, наприклад, на Катеринославщині, збирач фольклорно-етнографічних матеріалів Г.А. Залюбовський, поет, дослідник фольклору та етнографії І. І. Манжура, педагог, збирач фольклорно-етнографічних, історико-статистичних, археологічних та архівних першоджерел Я. П. Новицький, педагог, письменник, літературознавець Б. Д. Грінченко та ін.
Б. Д. Грінченко
І. К. Карпенко-Карий
О. Я. Кониський
І. І. Манжура
Я. П. Новицький
У 1870-х рр. світогляд діячів українських громад надавав усе більшого
У 1870-х рр. світогляд діячів українських громад надавав усе більшого
У 1870-х рр. соціалістичні ідеї здобували все більше місця у світоглядних цінностях різних течій українських народолюбців. Більш рішучими прихильниками поширення ідеалів соціалізму були діячі радикально-демократичної течії (М. П. Драгоманов, С. А. Подолинський). Водночас симпатії до соціалістичного ідеалу виказували й відомі представники ліберально-демократичної течії, хоча вважали його справою віддаленого майбутнього (В.Б. Антонович, О. Ф. Кістяківський).
, О. Ф. Кістяківський
С. А. Подолинський
За умов поширення соціалістичних ідей, посилення репресій царату у світоглядних цінностях
За умов поширення соціалістичних ідей, посилення репресій царату у світоглядних цінностях
Принцип політичного федералізму поділяли ідейні лідери найбільших українських громад – київської та одеської. В. Б. Антонович вважав бажаним ідеалом життя «вільну федерацію народів», а Л. А. Смоленський висловлювався за федеративний республіканізм, виступав за «інтернаціональну федерацію народів» у майбутньому.
Наприкінці 1870-х рр. в українському народолюбстві відбувався подальший розвиток політичного ідейного напряму, що привело до посилення радикально-демократичної тенденції. Виявом цього стали спроби модернізації програмних настанов, в яких стали тісніше поєднуватись соціально-економічні й політичні завдання.
На рубежі 1870–1880-х рр. відомі українські діячі М. П. Драгоманов, С. А. Подолинський та М. І. Павлик висловили принципові міркування стосовно теоретичних підвалин українського «громадівського соціалізму», складниками якого стали ідеї широких економічних перетворень в інтересах селянства і робітництва, соціальної та національної рівності на основі вільної автономії осіб, спілок і громад, народів, а також вільного товариства (федерації) громад і народів. Втілювати у життя ідеї «громадівського соціалізму» передбачалося різноманітними тактичними засобами.
Подальший розвиток цієї тенденції простежується у 1880-х рр., коли виникають проекти
Подальший розвиток цієї тенденції простежується у 1880-х рр., коли виникають проекти
«Програма дій українських соціалістів», яка поширювалася в українських гуртках Чернігова 1880-х рр., теж визнавала поступовість історичного процесу, хоча «радикальні і всебічні зміни в народному житті» вважалися можливими і необхідними. У документі проголошувалися такі керівні ідеали: в економічному житті – соціалізм, у соціальному – загальна рівність, у політиці – анархія, автономія, федералізм, а в національній та культурній сфері – повна свобода націй та культури.
Зібрання Громади
Розвиток соціально-політичної течії з досить виразним радикально-демократичним спрямуванням засвідчує, що частина
Розвиток соціально-політичної течії з досить виразним радикально-демократичним спрямуванням засвідчує, що частина
Члени харківського гуртка тарасівців
Праця Драгоманова «Громада»
У період другого «ходіння в народ» 1870-х рр. українські народолюбці орієнтувались
У період другого «ходіння в народ» 1870-х рр. українські народолюбці орієнтувались
На практичне розв’язання ідей українських народолюбців спрямовувалися засідання українських громад, участь народолюбців у діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства 1873–1876рр., а також у таких заходах, як одноденний перепис у Києві 2 березня 1874 р., ІІІ Археологічний з’їзд 2–16 серпня того ж року.
Археологічний з’їзд
Південно-Західного відділу Російського географічного товариства
Буржуазні реформи 1860–1870-х рр. не змінили імперської сутності російського монархічного режиму,
Буржуазні реформи 1860–1870-х рр. не змінили імперської сутності російського монархічного режиму,
Посилення антиукраїнської політики російського царату, розчарування певної частини української народолюбної молоді в суто легальному культурництві за умов зміцнення консервативно-охоронної тенденції державного курсу, зростання популярності радикальних і соціалістичних ідей, виїзд українського політичного діяча М. П. Драгоманова в еміграцію і організація ним за кордоном української вільної преси, зв’язки із західноукраїнським та загальноросійським суспільними рухами – все це сприяло ідейній та організаційній кристалізації політичної течії в українському національному русі вже в 1870-х рр.
Організаційно українські політики оформилися в межах «Молодої громади», яка постала
Організаційно українські політики оформилися в межах «Молодої громади», яка постала
Українські народолюбці Києва взаємодіяли з прихильниками російського ліберального народництва, зокрема з О. Ф. Ліндфорсом, І. І. Петрункевичем та іншими, які не тільки переймалися земсько-конституційними ідеями, а були схильні до контактів як з російськими радикалами, так і українськими поступовцями.
Ф. К. Вовк
О. Ф. Ліндфорсом
У 1880-х–1890-х рр. найбільш помітними центрами культурницько-просвітницької та наукової діяльності українських
У 1880-х–1890-х рр. найбільш помітними центрами культурницько-просвітницької та наукової діяльності українських
Журнал « Киевский телеграф»
Журнал «Киевская старина»
6.Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях 1860 – 1880-х рр., його своєрідність.
«Весна
6.Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях 1860 – 1880-х рр., його своєрідність.
«Весна
Чинниками, що безпосередньо вплинули на поширення народовського руху в Галичині, слід назвати український національний рух Наддніпрянщини і польське повстання 1863 р., польська революційна демократія.
Повстанці-косарі. 1863 рік Польща
Іван Гушалевич
Богдан Дідицький
Йосип Заячківський
Степан Качала
Вже у 1861 р. народовці заснували у Львові Товариство «Руська
Вже у 1861 р. народовці заснували у Львові Товариство «Руська
Раннє народовство відстоювало дві основоположні засади свого світогляду: інтелектуально-духовну самодостатність українців і відокремленість від Росії та рівноправність українців у всіх сферах державного життя та крайової адміністрації і на цьому ґрунті досягнення українсько-польського порозуміння. Організаційними осередками народовецької молоді стали дві громади, які в 1862 р. діяли серед духовних семінаристів і світських студентів університету.
Ідейними лідерами раннього народовства були молоді письменники та публіцисти, зокрема К. Горбаль, Ф. Заревич, К. Климкович, В. Шашкевич. Ці діячі розгорнули активну видавничу діяльність. Під орудою народовців виходили у світ львівські журнали «Вечерниці» (1862-1863), «Мета» (1863 – 1865), «Нива» (1865), «Русалка» (1866), газета «Русь» (1867).
Юліян Лаврівський (1821 – 1873
У 1867 р. о. Степан Качала закликав до створення української освітньої
У 1867 р. о. Степан Качала закликав до створення української освітньої
Омелян Огоновський
Юліян Романчук
Анатоль Вахнянин
27 жовтня 1869 р. Ю. Лаврівський ініціював у Галицькому сеймі
27 жовтня 1869 р. Ю. Лаврівський ініціював у Галицькому сеймі
Представники Галицького сейму
Ю. Лаврівський
В. Навроцький
О. Партицький
Головним народовецьким осередком стала «Просвіта», популярність якої зростала, а чисельність
Головним народовецьким осередком стала «Просвіта», популярність якої зростала, а чисельність
Основним напрямом «Просвіти» стало українське книгодрукування, видання популярних книжок для народу. До травня 1874 р. «Просвіта» видала 81628 книжок, з яких було продано 29436 примірників. Тільки у 1874 – 1875 рр. «Просвіта» видала 24 книжечки для народу загальним накладом 281 850 примірників. На думку Р. Іваничука, Т. Комаринця, І. Мельника, А. Середяка, «це було початком духовної революції в регіоні».
У 1870–1873 рр., коли другим головою «Просвіти» обрали Ю. Лаврівського, діяльність товариста набула політичної спрямованості. Так, голова «Просвіти» знову робив спроби досягти українсько-польського порозуміння, ініціював петицію 1871 р. про впровадження української мови у вищих класах академічної гімназії у Львові, виступав за утворення кафедри історії України у Львівському університеті, піклувався про розповсюдження українських підручників на Буковині та Закарпатті, налагоджував контакти з письменниками Наддніпрянщини.
У 1873 – 1877 рр. за головування в Товаристві Володислава Федоровича (1845-1917) «Просвіта» відійшла від політики і посилило освітянську діяльність. У 1874 р. просвітяни заснували першу читальню Товариства, а в 1875 р. – першу філію. У 1877 – 1894 рр. головою «Просвіти» був Омелян Огоновський, видавець «Слова о полку Ігоревім» з українським перекладом і коментарями (1876), «Кобзаря» Т. Шевченка у 2 томах (1893), «Історії літератури руської» (1 – 4 частини, 6 випусків, 1887-1893), який велику увагу приділяв видавничій діяльності.
Читальні Товариства
У 1873 р. у Львові було засновано ще один важливий осередок
У 1873 р. у Львові було засновано ще один важливий осередок
Олександр Кониський — ініціатор створення НТШ
Д. Пильчиков
Корнил Сушкевича- перший голова ЛТШ
Учені-народовці формували концепцію національної історії і тим самим сприяли формуванню
Учені-народовці формували концепцію національної історії і тим самим сприяли формуванню
Народовський рух розвивався не по висхідній. Після піднесення політичної активності 1869 – 1873 рр. наступив певний спад діяльності, посилилися пошуки ідейно-програмних засад руху. «Молодші» народовці, зокрема М. Бучинський, В. Навроцький, Є. Желехівський підтримували контакти з М. Драгомановим, але розбіжності в поглядах на національне питання й соціалізм призвели до розриву відносин восени 1875 р.
У 80-х рр. ХІХ ст. народовецький рух набирав усе більшої політичної спрямованості. Вже на початку десятиліття народовські ідейні провідники виробили перші українські програми «органічної праці», поклавши в їх основу прагматичні погляди на політику та виділивши пріоритетність національних інтересів. Особливу увагу народовці звертали на важливість популярно-белетристичної та публіцистичної літератури, сімейного життя в національному вихованні. Вони ініціюють видання ряду дешевих серійних видань у межах «Бібліотеки найзнаменітіших повістей», «Руської історичної бібліотеки», «Дрібної бібліотеки», «Русько-Української Бібліотеки».
Народовці приділяли увагу періодиці. З 1879 р. Ю. Романчук став видавати популярну політичну газету для селян «Батьківщина». У 1880 р. на противагу старорусинському «Слову» народовці почали випускати у світ політичний часопис «Діло».
О. Барвінський
Ю. Романчук
У 80-х рр. ХІХ ст. народовці започаткували традицію скликання всенародних
У 80-х рр. ХІХ ст. народовці започаткували традицію скликання всенародних
Основними світоглядними прикметами народовської ідеології були лібералізм й націоналізм, визнання необхідності забезпечення природних прав кожної людини незалежно від походження і переконань. У процесі націотворення приділяли увагу мовно-культурним, національно-психологічним та соціально-економічним чинникам.
Яскравим виявом цього стало заснування в 1885 р. політичної організації «Народна Рада» на чолі з Юліаном Романчуком, яка об’єднала представників середнього й молодого поколінь народовців. У 1888 р. галицькі українці розробили першу політичну програму. За цих умов у 1880-х рр. посилився вплив народовства, яке за популярністю відтіснило на другі позиції москвофільство. Галицькі народовці підтримували розвиток українського національного руху на Буковині, де розгорнула діяльність «буковинська трійця»: Ю. Федькович, С. і Г. Воробкевичі.
Сидір Воробкевич
Григорій Воробкевич
Ю. Федькович
«Народна Рада»
Ідейним опонентом галицького народовства було галицьке русофільство – найвпливовіший напрям
Ідейним опонентом галицького народовства було галицьке русофільство – найвпливовіший напрям
Визнаючи під поняттям руський, «общеруський» весь східнослов’янський простір, прихильники русофільства виділяли малоруський (південноруський) та великоруський (північно руський) простори, усвідомлюючи їх історичну та етнокультурну регіональну самобутність. Галицькі русофіли були носіями малоруської регіональної ідентичності, усвідомлювали себе малоросами, розглядаючи Галичину як частину Малої (Південної) Русі. Водночас їхній «общерусизм» був виявом загальнонаціональної свідомості.
Як стверджує І. П. Куций, світогляд галицьких русофілів містив чотири рівні самоідентифікації:
регіональний, або «галицько-руський», «австро-руський»;
мегарегіональний, або «південноруський», «малоруський»;
загальнонаціональний, або «общеруський», «руський світ»
цивілізаційний, або «всеслов’янський», «слов’янський світ».
За загальноприйнятою в українській історіографії думкою, москвофіли ототожнювали галичан із росіянами
За загальноприйнятою в українській історіографії думкою, москвофіли ототожнювали галичан із росіянами
У деяких працях використовувався термін старорусинство як синонім русофільства, хоча повне їх ототожнення, на думку І. Куцого, не є виправданим. Адже старорусинство являло собою світогляд, культурно-історично орієнтований на давньоруську спадщину, який постав законсервованою формою середньовічно-барокового світосприйняття. Старорусини цінували такі прикмети «старої Русі», як церковний обряд, церковнослов’янська мова, етимологічний правопис. Відтак вони були носіями традиціоналістського світогляду, а їхня національна самоідентифікація була явно невиразною. Національно-політична концепція старорусинів базувалася на культурній і державно-історичній традиції, яка, на їх погляд, сприяла легітимізації прагнень галицьких українців до самостійного, рівноправного існування українців серед народів Австро-Угорщини.
У другій половині ХІХ ст. виразники цього світогляду здебільшого пристали на панруську ідентичність, отже додержувалися русофільських позицій. Водночас деякі старорусини, наприклад історик С. Качала, прийняли ідеологію галицького українофільства, або народовства. На думку І. Куцого, старорусинство не варто розглядати як початковий етап формування русофільства.
О. Аркуша та М. Мудрий запропонували такі ієрархію світоглядних ідентитетів:
старорусини – певна генерація галицьких діячів зі своєрідними суспільно-політичними, соціальними, культурними та духовно-етичними поглядами;
русофіли – галицькі діячі з панруськими настроями;
москвофіли – нечисленна група старорусинів, прибічників орієнтації на Росію, які заперечували різницю між Україною і Росією, хоча усвідомлювали її.
Зазначені вчені О. Аркуша та М. Мудрий запропонували таку періодизацію ідеологічного
Зазначені вчені О. Аркуша та М. Мудрий запропонували таку періодизацію ідеологічного
На думку О. Киричук, періодизація русофільської науково-історичної течії є такими:
перший
На думку О. Киричук, періодизація русофільської науково-історичної течії є такими:
перший
другий – 1848 – 1863 рр. – організаційного оформлення русофільської течії галицької історичної думки, коли у стінах Ставропігійського інституту послідовниками Д. Зубрицького розроблялася «всеруська модель» минулого галичан і тим самим відбувалося втілення програми вивчення історії ріднокраю, прийнятої Собором руських учених 21 жовтня 1848 р.;
третій етап – 1863 – 1890 рр. – час остаточного ідейного й концептуального утвердження русофільської течії в історичній науці, що знайшло вияв у працях І. Шараневича, Б. Дідицького та Т. Ріпецького;
четвертий етап – 1890 – 1914 рр. – час кризи, занепаду та ідейного краху русофільської історичної концепції.
Ідейними лідерами русофілів були М. Качковський, І. Наумович, Б. Дідицький. Культурна діяльність москвофілів у Ставропігійному інституті, Народному Домі та Галицько-руській матиці. Заснування політичної організації «Руська Рада» 1870 р., яка стала осередком старорусинів. Однак на парламентських виборах 1879 р. «Руська Рада» зазнала відчутної поразки: з 15 послів старорусини зберегли в новій каденції лише трьох. Журнал «Слово», газети «Руська Рада» та «Наука». Панування москвофільської течії на Закарпатті.
Д. Зубрицький
Б. Дідицький
І. Наумович
Д. Зубрицький
Б. Дідицький
І. Наумович
За умов, коли Львів відігравав роль транзитного пункту в налагодженні контактів
За умов, коли Львів відігравав роль транзитного пункту в налагодженні контактів
Іван Франко
О.С. Терлецький
М. Павлик