Василь Андрійович Симоненко презентация

Біографія
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р. в селищі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Батьки його були колгоспники, усе дитинство пройшло на селі у важкі воєнні та повоєнні часи.
1952 р. закінчив середню школу в Тарандинцях і вступив на факультет журналістики Київського університету. Через п’ять років закінчив його і одружився на черкащанці Людмилі Півторадня.
Разом з іншими талановитими представниками української молоді Василь Симоненко бере участь у роботі Клубу творчої молоді, їздить Україною, спілкуючись із ровесниками. Потім поет працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС. Потрапляє під нагляд КДБ.
Улітку 1962р. міліціонери заарештували та жорстоко побили його. Відмовлялися друкувати твори, друзі відвернулися.
На початку вересня 1963 р. ліг у лікарню ,оскільки після побиття його мучили болі ,було диангостовано рак нирок .
Помер 14 грудня 1963 р. Поет прожив лише 28 років .

Творчість
Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963).Василь Симоненко прожив неповних 29 літ, із них на літературну творчість припадає 10. За життя поета вийшла друком лише одна збірка — « Тиша і грім», друга побачила світ тільки після його смерті. Олесь Гончар назвав Симоненка « витязем молодої української поезії», Василь Захарченко — « поетом з горніх Шевченкових долин». А В. Стус говорив так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».
Хоч на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Ліною Костенко, Аллою Горською, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком, він став душею цього Клубу.

«Є в коханні і будні, і свята»
Сьогодні ми познайомимося з відомою поезіею В. Симоненка
«Є в коханні і будні, і свята» вона пронизана мудрими роздумами про людські стосунки. Ліричний герой переживає суперечності почуттів:
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..

«Є в коханні і будні, і свята»
Рік написання — 1961
Жанр: ліричний вірш.
Мотив: кохання.
Тема: зображення почуття ліричного героя, його готовності сприймати все добре й все погане в житті, радіти і насолоджуватися кожним днем.
Ідея: возвеличення сили справжнього кохання. Автор поєднує все це з філософськими роздумами про сенс життя.
Головна думка: кохання – це не лише радість. Інколи воно приносить муки, страждання. Проте не варто розчаровуватися. Адже якщо чекати свою вірну любов, то вона обов’язково прийде.
художні засоби: Вся поезія пронизана внутрішнім протиставленням (є в коханні і будні, і свята, є у ньому і радість, і жаль; ненаглядна, злюща, чудова) Епітети – тривожні думи; дріб’язкові хмарки. Метафори — обіймав би нас часто сум; дріб’язкові хмарки образи Не закрили б сонце від нас. Риторичний оклик — я без тебе не можу жить! Анафора — є в коханні і будні, і свята, є у ньому і радість, і жаль. Асонанс — в коханні і будні, і свята, є у ньому і радість, і жаль.

«Є тисячі доріг»
Рік написання — 1963
Є тисячi дорiг, мiльйон вузьких стежинок,
Є тисячi ланiв, але один лиш мiй.
I що менi робить, коли малий зажинок
Судилося почать на нивi неряснiй?
Чи викинути серп i йти байдикувати,
Чи долю проклясти за лютий недорiд
I до сусiд пристать наймитувати
За пару постолiв i шкварку на обiд?
Коли б я мiг забуть убоге рiдне поле,
За шмат цiï землi менi б усе дали…
До того ж i стерня нiколи нiг не коле
Тим, хто взува холуйськi постоли.
Та мушу я iти на рiдне поле босим,
I мучити себе й ледачого серпа,
I падати з утоми на покоси, I спать, обнявши власного снопа.
Бо нива це — моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене нiде,
Бо тисяча дорiг, мiльйон вузьких стежинок
Мене на ниву батькiвську веде…

«Є тисячі доріг»
картину змальовує у вірші «Є тисячі доріг...» В. Симоненко. У кожного
своє призначення і свій вибір — яку дорогу обрати. Можна знехтувати
своїм «батьківським полем», піти на службу до сильних цього світу,
отримати славу й багатство, нагороди та привілеї. А можна, долаючи
утому, колючи босі ноги й заганяючи колючки, обробляти свою ниву, чесно
виконувати свою справу. своє призначення відповідно до свого хисту.
Ліричний герой вірша обрав останнє, бо це його нива, і він намигається просуватися широкою дорогою, а не вузькими стежками чиманівцями.
Тема: життєвий вибір людини.
Ідея: у кожного своє призначення i свiй вибiр — яку дорогу обрати.
Основна думка: робити правильний вибір.

Кривда (новела)
.
Вірш “Кривда” – маленька новела у творчій спадщині В.Симоненка. В ньому помітні найприкметніші ознаки жанру: поет повідомляє про незвичайну життєву подію, несподівану розв’язку. Дія в новелі напружена, драматична. Змальовано Івасеві складні переживання: дитина знає ласку тільки від матері.
Він з усіма згоден: “Хай би тато смикнув за вухо, хай вигримав би раз чи два, - +Все одно він би тата слухав і ловив би його слова”.
Івась підсвідомо, всерйоз повірив словам сусіда: “Ти пустуєш… а тебе дома батько жде”.
Та це була брехня, підла, підступна – і тому хлоп’я сприйняло її як нелюдську кривду. Поет фіксує і наївнудитячу помсту кривднику – з рогатки вибив шибку.
Така вона, поезія В. Симоненка. Правдива, справжня, стверджує існування добра і гуманізму.
В. Симоненко – народна совість українського народу. Не судилося таланту розритися вловні, але створененим – нетлінне.