Правовий режим земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення презентация

Землі природоохоронного призначення
ЗУ про природно-заповідний фонд України 16.06.1992р.N 2456-XII
До земель природоохоронного призначення належать
землі заповідників, національних,
зоологічних і дендрологічних парків,
парків-пам 'яток садово-паркового мистецтва,
ботанічних садів,
заказників (за винятком мисливських),
заповідних урочищ,
пам'яток приро­ди.
Основний принцип регулювання використання цих земель полягає в тому, шо на природоохоронних землях допускається обмежена господарська діяльність за умови додержання вста­новленого на них режиму.
Правовий режим земель природоохоронного призначення.
Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-парково­го мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, шо оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:
Території природних заповідників, заповідні зони біосферннх заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу Ук­раїни.
Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки й парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших формах власності передбачених законодавством України.

Утримання парків визначаються у положеннях, які затверджуються:
Міністерством охорони навколишнього природного се­редовища України ;
Органами Міністерства охорони навколишнього природ­ного середовища України на місцях.
На землях природоохоронного й історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність.
Збереження територій забезпечується шляхом:
1) встановлення заповідного режиму;
2) організації систематичних спостережень за станом запо­відних комплексів;
3) проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;
4) додержання вимог щодо охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської дыяльності ;
5) запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;
6) здійснення державного і громадського контролю ;
7) встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму ;
8) проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;
9) проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Землі природних заповідників. Природні заповідники , що створюються з метою збереження в природно­му стані охорони навколишнього природ­ного середовища, ефективного використання природних ре­сурсів та екологічної безпеки.
Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського викорис­тання і надаються заповідникам у порядку, встановленому законодавством України.
Основними завданнями природних заповідників є:
збере­ження природних комплексів і об'єктів, про­ведення наукових досліджень і спостережень за станом на­вколишнього природного середовища, розробка на рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.
На природні заповідники покладаються також координа­ція і проведення наукових досліджень на територіях заказ­ників, пам'яток природи, заповідних урочищ у регіоні.
На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність

Землі національних природних парків є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, наукові установами загальнодержавного значення.
Мета - створення для збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів, які мають особливу цінність.
Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського вико­ристання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому законодавством України.
До складу територій національних природних парків мо­жуть включатися ділянки землі й водного простору інших землевласників та землекористувачів.
На території національних природних парків з урахуван­ням відтворення та викорис­тання згідно з функціональним зонуванням:
- заповідна зона призначена для охорони та відновлен­ня природних комплексів, режим ви­значається для природ­них заповідників;
зона регульованої рекреації для відпочинку та оздоровлення населення.
- огляд особливо мальовничих і пам'ятних, у цій зоні дозволяється влаштування туристських маршрутів тощо, тут забороняються рубки лісу, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплину­ти на стан природних комплексів;
- зона стаціонарної рекреації для розмі­щення готелів, мотелів, тощо… об'єктів обслуго­вування відвідувачів парку;
господарська зона — в її межах проводиться господарсь­ка діяльність;

Землі заказників. - природні те­риторії (акваторії) з метою збереження і відтворення при­родних комплексів чи їх окремих компонентів.
Оголошення заказників проводиться без вилучення земель­них ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх влас­ників або користувачів.
На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.
Господарська, наукова та інша діяльність, що не супере­чить цілям і завданням замовника, проводиться з додержан­ням загальних вимог щодо охорони навколишнього природ­ного середовища.
Власники або користувачі земельних діля­нок, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Землі пам'яток природи. оголошують­ся окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне значен­ня з метою збереження їх у природному стані.
Оголошення пам'яток проводиться без вилучення земельних діля­нок водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
На території пам'яток забороняється будь-яка діяльність, шо загрожує збереженню або призводить до де­градації чи зміни первісного їх стану.
Власники або користувачі земельних ділянок, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі заповідних урочищ. оголошу­ються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні лан­дшафти, шо мають важливе наукове, природоохоронне і ес­тетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.
Оголошення заповідних урочищ проводиться без вилучен­ня земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
На території заповідних забороняється будь-яка діяльність, відповід­но до вимог, встановлених для природних заповідників.
Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочи­щами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режи­му їх охорони та збереження.
Землі ботанічних садів. створюються з ме­тою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження бота­нічних колекцій, проведення наукової, навчальної і освітньої роботи.
Ботанічні сади загальнодержавного значення науково-дослідними природоохоронними установами.
Ботанічним садам місцевого значення у встановленому порядку може бути надано статус науково-дослідної устано­ви
На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню колекцій флори.

Землі дендрологічних парків. створю­ються з метою збереження і вивчення у спеціально створе­них умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх ком­позицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.
Дендрологічні парки загальнодержавного значення є нау­ково-дослідними природоохоронними установами.
Дендрологічним паркам місцевого значення у встановле­ному порядку може бути надано статус науково-дослідної установи.
Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилуча­ються з господарського використання і надаються дендроло­гічним паркам у порядку, встановленому законодавством України.
На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій.
На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботаніч­них садів.

Софіївка
парк, 1796-1805 гг. 179,2 га.
Дендропарк Александрия, Белая Церковь 1793 г 290 га

Парк Тростянец, Тростянец: 1834 г 350 га
Дендропарк, Кировоград 1958 г 44,2 га
Ботанический сад, Черновцы: 1878 4,2 га

Усадьба Оренштайнов (Сторожинецкий дендропарк) 1880 г. 17,5 га
Березновский дендропарк, Березно 1979 г. 30 га
Дендропарк Веселые Боковеньки,1889 г. 109 га

Полтавский 124,5 га. 1960 г.
Клесовский дендропарк, 1997 г.
Краснокутский дендропарк, 1793-1809 г. 13,6 га

Землі зоологічних парків. - створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, ство­рення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.
Зоологічні парки загальнодержавного значення є приро­доохоронними культурно-освітніми установами.
Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилуча­ються з господарського використання і надаються зоологіч­ним паркам у порядку, встановленому законодавством Ук­раїни.
На території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків.
На території зоологічних парків з метою забезпечення виконання поставлених перед ними завдань виділяються зони:
— експозиційна — призначена для стаціонарного утриман­ня тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях;
— наукова — у її межах проводиться науково-дослідна ро­бота (відвідування зони дозволяється в порядку, який вста­новлюється адміністрацією парку);
— рекреаційна — призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;
— господарська — зона, де розміщуються допоміжні госпо­дарські об'єкти.

Охоронні зони земель природно-заповідного фонду. необхідного режиму охорони природних комп­лексів та об'єктів природних заповідників, запобігання нега­тивному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.
У разі необхідності охоронні зони можуть створювати­сь на територіях, прилеглих до окремих ділянок національ­них природних парків.
Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень лан­дшафтів та господарської діяльності на прилеглих територ­іях.
Режим охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях.
В охоронних зонах не допускається будівництво промис­лових та інших об'єктів, природно-заповідного фонду. Оцінка такого впли­ву здійснюється на основі екологічної експертизи, що про­водиться в порядку, встановленому законодавством Ук­раїни.
Положення, що визначають режим кожної з охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затверд­жуються державними органами, які приймають рішення про їх виділення.
Охоронні зони територій та об'єктів природно-заповідно­го фонду враховуються під час розробки проектно-планіровочної документації.

2. Землі оздоровчого призначення - належать земельні ділян­ки, що мають природні лікувальні фактори (мінеральні джерела, залежі лікувальної грязі, кліматичні та інші умови), сприятливі для організації профілактики та лікування.
Землі оздоровчого призначення підлягають особливій охо­роні. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, шо суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на природні лікувальні фактори цих зе­мель.
Курортними й лікувально-оздоровчими зонами визнаються території (ЗУ про курорти від 5.10 2000 р. № 2026), які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей.
Території (акваторії), придатні для організації лікування і профілактики захворю­вань, а також відпочинку населення і володіють природніми лікувальними ресурсами (мінеральні джерела, лікувальні грязі, рапа лиманів і озер, лікувальний клімат, пляжі, інші природні об'єкти і умови), можуть бути віднесені до ліку­вально-оздоровчих місцевостей.
Лікувально-оздоровчі місце­вості і курорти виділяються в цілях їх раціонального вико­ристання і забезпечення збереження їх природних лікуваль­них ресурсів і оздоровчих властивостей.
Лікувально-оздоровча місцевість — територія, що має при­родні лікувальні ресурси і придатна для організації лікуван­ня та профілактики захворювань, а також для відпочинку населення.

Курорт — особливо охоронювана територія, що освоєна і використовується в лікувально-профілактичних цілях та має природні лікувальні ресурси і необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди, включаючи об'єкти інфраструктури.
Для визнання території лікувально-оздоровчою місцевіс­тю необхідно наявність певних умов. На території повинно знаходитись один або декілька унікальних природних ліку­вальних ресурсів, необхідний запас мінеральної води, лікувальних грязей, і достатні ресурси інших лікувальних факторів. Територія повинна мати площу, придатну і дос­татню для курортного будівництва, а також задовольняти екологічним і санітарно-епідемілогічним нормам і прави­лам, встановленим для особливо охоронюваних територій лікувально-оздоровчого призначення. На ній повинні бути джерела питного і технічного водопостачання і надійне енер­гозабезпечення, здатні задовольнити потреби майбутнього курорту.
Природні лікувальні ресурси надаються юридичним і фізич­ним особам для лікування і профілактики захворювань, а також в цілях відпочинку. Мінеральні води можуть викорис­товуватись для промислового розливу.
Надання лікувальних природних ресурсів для інших цілей як правило не допус­кається. У виключних випадках при наявності позитивного висновку екологічної і санітарно-епідемілогічної експертизи дозволяється використання природних лікувальних ресурсів для цілей, не пов'язаних з лікуванням, профілактикою і відпо­чинком населення, якщо це не зашкодить для курортно-рек­реаційному потенціалу відповідних територій.
Природні ліку­вальні ресурси надаються на підставі ліцензії у порядку, виз­наченому законодавством.

Родовища мінеральних вод, лікувальних грязей, а також інших природних лікувальних ресурсів розробляються відпо­відно до ліцензії. На курортах, в курортних регіонах (рай­онах) природні лікувальні ресурси розробляються спеціалі­зованими гідрогеологічними підприємствами і організація­ми, які мають ліцензію на цей вид діяльності.
Об'єми добутих мінеральних вод, лікувальних грязей, а та­кож інших корисних копалин, віднесених до категорії при­родних лікувальних ресурсів, лімітуються затвердженими про­мисловими категоріями запасу і термінами їх експлуатації.
Технічні методи, які застосовуються при експлуатації вказа­них природних лікувальних ресурсів, базуються на техноло­гічних схемах їх розробки.
Якість природних лікувальних ре­сурсів регламентується спеціальним медичним висновком, який визначає кондиційний вміст корисних і шкідливих для людини компонентів.
Технологія видобування, підготовки і використання міне­ральних вод, лікувальних грязей, а також інших корисних копалин, віднесених до категорії природних лікувальних ре­сурсів, повинна гарантувати захист родовища від передчасного виснаження та забруднення і захисту корисних копа­лин під втрати лікувальних властивостей.
У разі порушення правил використання природних ліку­вальних ресурсів право користування природніми лікуваль­ними ресурсами може бути зупинене або обмежене.
Зупи­нення і обмеження права користування природніми лікуваль­ними ресурсами не звільняє винних осіб від інших видів відпо­відальності, передбачених законодавством.

Санаторно-курортним організаціям для лікувально-про­філактичних цілей надаються відповідно до вимог за­конодавства про природні ресурси земельні ділянки та інші природні ресурси.
Забудова земель лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів ведеться з дотриманням правил, вста­новлених законодавством для відповідних робіт на вказаних особливо охоронюваних природних територіях.
Особливе значення для охорони природних лікувальних ре­сурсів, лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів має організація їх санітарної охорони.
З метою охорони природних лікувальних факторів земель оздоровчого призначення встановлюються округи санітар­ної охорони.
У межах цих округів забороняється передавати земельні ділянки у власність і надавати їх у користування, в тому числі в оренду, тим підприємствам, установам, організаціям і гро­мадянам, діяльність яких є несумісною з охороною природ­них лікувальних властивостей та забезпеченням сприятливих умов для відпочинку населення.
Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законодавством України.

3. Землі рекреаційного призначення - належать землі, призна­чені для організованого масового відпочинку і туризму населен­ня.
До них відносяться земельні ділянки,
зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів;
навчально-туристських стежок, маркірованих трас, дитячих і спортивних таборів і розташовані поза землями оздоров­чого призначення.
За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, шо вико­нують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпо­чинку населення, включаються до складу зеленої зони.
Навколо міст і промислових селищ виділяються приміські зелені зони, в тому числі лісопаркові захисні пояси, як те­риторії, шо виконують захисні, санітарно-гігієнічні й рекре­аційні функції.
На території рекреаційних зон забороняються:
а) господарська та інша діяльність, шо негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкоди­ти використанню їх за цільовим призначенням;
б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначен­ням.
Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законодавством України.

4. Землі історико-культурного призначення належать землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і арх ітектурних пам’яток та архітектурно-ланд­шафтних комплексів.
Ці землі використовуються в особливому режимі.
Вилучен­ня земель історико-культурного призначення для потреб, що суперечать їх основному цільовому призначенню, і будь-яка діяльність, що не відповідає встановленому режиму, не допускаються.
Відповідно до законодавства окремі землі історико-культурного призначення можуть бути повністю вилучені з господарського використання, враховуючи землі, на яких і в яких розташовуються історико-культурні об'єкти, шо підлягають дослідженню і консервації.
До об'єктів, що розташовуються на землях історико-куль­турного призначення, відносяться пам'ятники історії і куль­тури.
Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на тери­торії України, охороняються державою.

До пам'яток історії та культури належать:
пам'ятки історії — будинки, споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави;
пам'ятки археології — городиша, кургани, залишки ста­родавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів;
пам'ятки містобудування і архітектури — архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови містта інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також пов'язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.
До пам'яток історії та культури можуть бути віднесені й інші об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність.

Ансамблі й комплекси пам'яток історії та культури, які ста­новлять особливу історичну, наукову, художню чи іншу куль­турну цінність, можуть бути оголошені рішеннями Кабіне­том Міністрів історико-культурними заповідниками, охоро­на яких здійснюється на підставі окремого про кожний з них положення.
Державний контроль за охороною і використанням пам'я­ток історії та культури здійснюється Радами народних депу­татів, їх виконавчими органами та спеціально уповноважени­ми на те державними органами відповідно до законодавства.
Державний контроль за охороною і використанням пам'я­ток історії та культури має своїм завданням забезпечити виконання всіма міністерствами, державними комітетами і відомствами, іншими гро­мадськими організаціями, установами обов'язків щодо додержання встановленого порядку охорони, використання, реставрації пам'я­ток, а також інших правил, передбачених законодавством.
Охорона і використання пам'яток природи та інших об'єктів навколишнього природного середовища, пов'язаних з пам'ят­ками історії, археології, здійснюються державними органами охорони пам'яток за погодженням з інш. органами.
Пам'ятки історії та культури використовуються для роз­витку науки, освіти й культури та естетичного виховання. Використання пам'яток історії та культури в господарських і інших цілях допускається, якщо це не завдає шкоди схо­ронності пам'яток і не порушує їх історико-художньої цінності. Надання пам'яток історії та культури в користу­вання державним підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам для наукових, культурно-освітніх, туристських та інших цілей здійснюється в порядку і з додержанням умов, які визначаються законо­давством.
Користування пам'ятками історії та культури здійснюється на підставі відповідних охоронних зобов'язань.

З метою забезпечення охорони пам'яток історії, встановлюються охоронні зони, що визначається законодавством.
Зони охорони пам'яток історії та культури встановлюють­ся виконавчими комітетами обласних, міських Рад народних депутатів за поданням відповідних державних органів охоро­ни пам'яток.
Зони охорони пам'яток історії та культури вклю­чаються у проекти планування, забудови і реконструкції відповідних міст та інших населених пунктів.
У межах зазначених зон забороняються проводження зем­ляних, будівельних та інших робіт, без дозволу відповідних органів охорони пам'яток.
Проекти районного планування, генеральні плани та проекти детальної планіровки та забудови повинні передбачати охоронні зони, зони регулювання забудови і охоронного.
Проекти планування, забудови і реконст­рукції міст та інших нас. пунктів, які мають пам'ятки історії, підлягають погодженню з відповідними органами охорони пам'яток.
Закон передбачає спеціальні заходи щодо забезпечення збереження пам'яток історії та культури при будівельних та інших роботах.
Будівельні, меліоративні, шляхові та інші ро­боти, які можуть створювати загрозу для існування пам'яток історії та культури, проводяться тільки за погодженням з державними органами охорони пам'яток і після здійснення заходів, шо забезпечують охорону пам'яток.
Проекти бу­дівельних, меліоративних, шляхових та інших робіт повинні передбачати заходи, шо забезпечують схоронність пам'яток історії та культури, і бути погодженими з державними орга­нами охорони пам'яток.