Деградація ксенобіотиків за допомогою мікроорганізмів презентация

Доля ксенобіотика у навколишньому середовищі

Доля ксенобіотика у навколишньому середовищі
Зміни у хімічній структурі ксенобітика можуть призвести до зниження біодеградабельності

Плазміди Pseudomonas, їхній розмір і сполуки, за руйнування яких відповідальні ферменти, що кодуються цими плазмідами

Бактерії, що руйнують негалогеновані ароматичні з'єднання, як правило, перетворюють їх у катехол (рис) чи прото-катехоат :

Метаболічні шляхи біодеградації ксенобиотиків, створені методами генної інженерії
Деякі мікроорганізми мають природну здатність до деградації різних ксенобіотиків, однак варто мати на увазі, що:
жоден з них не може руйнувати всі органічні сполуки;
деякі органічні сполуки у високій концентрації пригнічують функціонування чи ріст деградуючих їх мікроорганізмів;
більшість джерел забруднення містить суміш хімікатів, і мікроорганізм, здатний руйнувати один чи декілька її компонентів, може інактивуватися іншими компонентами;
багато неполярних з'єднань адсорбуються частками ґрунту і стають менш доступними;
біодеградация органічних сполук часто відбувається досить повільно.

На початку 1970 років лабораторія Герберта Бойера з Каліфорнійського університету у місті Сан-Франциско виділила фермент, здатний розрізати ДНК в специфічних положеннях (рестриктазу). В цей же час лабораторія Стенлі Коена в Стенфорді розробила метод для вбудови невеличкої циклічної частини ДНК, що була названа “плазміда”, в бактерію, яка запрацювала як діюча ксерокопіювальна машина, відтворюючи гени кожного разу, коли мікроб ділився. Доповіді про ці результати були зроблені у 1972 р. на конференції на Гаваях, і результатом цього стала спільна робота по об’єднанню методів у єдину технологію. Через декілька місяців об’єднана лабораторія мала технологію “клонування” генів, яка стала серцем засобів розшифровки структури ДНК, генетичної інженерії та, зрозуміло, біотехнології

КЛОНУВАННЯ РЕКОМБІНАНТНОЇ ДНК

Роберт Свенсон
1922
Герберт Бойєр
1936
В 1980 р. Г. Бойєр і Р. Коен одержали перший патент. Патенти принесли більше ніж 250 млн. доларів роялті своїм власникам, перш ніж закінчився строк їх дії у 1997 р.
2001 г., Сан-Франциско,
25-а річниця фірми Genentech

Створення бактеріального штаму, здатного руйнувати камфору, октан, ксилол і нафталін.

Використання іммобілізованих клітин мікроорганізмів
Клітинна іммобілізація – це процес, при якому клітини прикріплюються до будь-якої поверхні так, щоб їх гідродинамічні характеристики відрізнялися від характеристик навколишнього середовища.
Типи іммобілізації клітин:
а - прикріплення; б – залучення;
в – включення; г - агрегація

Переваги використання іммобілізованих клітин:
Можливість легкої організації безперервного процесу;
Збільшення загальної продуктивності;
Легке розділення клітин і рідини;
Можливість повторного використання клітин;
Посилення масообміну між газовою та рідинною фазами;
Можливість роботи в режимі ідеального витиснення.

МЕТОДИ КЛІТИННОЇ ІММОБІЛІЗАЦІЇ
ПРИКРІПЛЕННЯ - клітини будь-яким способом прикріплюються до поверхні або твердого носія. Може бути адгезивним або хімічно індукованим.
ЗАЛУЧЕННЯ - клітини поміщають усередину різних простих матеріалів, як приготовлених заздалегідь, так сформованих in situ навколо клітин.
ВКЛЮЧЕННЯ - сутність полягає в іммобілізації шляхом включення клітин у заздалегідь підготовлену або утворену оболонку.
АГРЕГАЦІЯ - клітини іммобілізують шляхом флокуляції з утворенням великих агрегатів.