Культура Галицько-Волинського князівства презентация

Виникнення
Галицько-Волинське князівство (в західних джерелах також Галицьке королівство) знаходилось на південному заході Київської Русі. У 1199 р. до Галича вступило військо волинського князя Романа Мстиславича (1173—1205), який був одним із претендентів на галицький престол.Захопивши Галич, Роман приєднав нові володіння до своїх Волинських. Таким чином відбулося об’єднання Галицького і Волинського князівств у єдину Галицько-Волинську державу. Це об’єднання було подією великої історичної ваги, оскільки постало князівство, яке стало претендувати на центр об’єднання земель Південно-Західної Русі, тобто українських земель.
Роман Мстиславич- засновник князівства

Розвиток освіти і літератури на Галицько-Волинській землі.
Високий рівень освіти на західноукраїнських землях засвідчує те, що тут було поширене знання іноземних мов. Деякі листи князі та міщани писали латиною. Значна частина вищого духовенства походила з Греції, що також відбилося на мовній багатобарвності Галицько-Волинського князівства. Водночас мовою політики, міжнародної дипломатії була руська мова.Те, що грамотні люди були не лише серед князів і бояр, а й серед ремісників, купців, дружинників, засвідчують клейма літер на глиняному посуді, свинцевих пломбах, які слугували товарними або митними знаками, на побутових речах — пряслицях, кістяних ручках ножів. Поширенню освіти на руських землях сприяв розвиток шкільництва, започаткований Володимиром Великим. Ще з XI ст. існували церковно-парафіяльні школи на Волині — у Луцьку, Холмі, Овручі. Про рівень шкільництва на Волині засвідчує такий факт: князь Святослав посилав дружинника Василія на Волинь оглянути місцеві школи й ознайомитись з їхнім станом.

При церквах і монастирях створювали переписувальні майстерні. При дворі волинського князя Володимира Васильковича була велика книгописна майстерня. Князь сам переписував книги, робив для них дорогоцінні оправи й розсилав різним церквам як подарунок. Книги коштували дуже дорого, бо переписували їх від руки. Галицькі храми й монастирі були головними місцями зберіганні книжкових багатств князівства.
При монастирях створювали бібліотеки. Велика бібліотека була при Успенському кафедральному соборі.
До найдавніших галицьких рукописних книг належить Галицьке євангеліє 1144 року, написане на 228 аркушах і має багате оздоблення заставками.Використовували для оздоблення червоний,синій та охровий кольори. Було використано шкури з 45 телят. Пергамент виготовляли так: шкуру промивати, золили в розчині і очищали від залишків м'яса, жиру чи шерсті. Потім її обробляли крейдою та яйцями, розтягували для висихання на рамках.

Література згідно із середньовічними традиціями була спрямована на зміцнення християнських світоглядних орієнтацій. Цю функцію передусім виконували поширені в Галичині та Волині морально-повчальні твори київських єпископа Кирила Туровського та митрополита Климента Смолятича, житійні твори (агіографія) та твори, які прославляли подвиги мучеників за віру і в такий спосіб зміцнювали релігійні настанови, пробуджували патріотичні почуття. Так, великої популярності набули "Сказання про убивання в орді князя Михайла Чернігівського та його боярина Федора", а також літописна повість про страту в орді рязанського князя Романа Ольговича.

Архітектура
Успенський собор у Володимирі. 1161
Свято-Успенський собор у Володимирі-Волинському — єдина пам'ятка на Волині доби Київської Русі, що збереглася до нашого часу. Був збудований князем Мстиславом Ізяславичем 1160-1161 рр. за типом шестистовпного хрестовокупольного одноверхого храму, що свідчить, що його зводили київські будівничі.

Церква святого Пантелеймона в Галичі – кінець ХІІ ст.
Розташований у селі Шевченкове поблизу сучасного Галича (Івано-Франківська область). Заснований у 1194 році князем Романом Мстиславичем.У споруді церкви Святого Пантелеймона переплелися риси староукраїнської і романської архітектур.Найбільшого руйнування завдала пам'ятці Перша світова війна. Після реставрації, яка завершилася 1926 р., церкві повернули іі майже попередній вигляд, що зберігся до нашого часу.

Живопис
Ця ікона є найвидатнішою і найхарактернішою пам'яткою малярської культури Княжої доби. Її було винайдено в середині 80-х рр. XX ст. в Успенській церкві в с. Дорогобужі на Волині. Ця ікона, яку датовано орієнтовно 1300 р. на сьогодні є найбільш раннім твором волинського малярства з усіма властивими йому прикметами. Найбільшою разючою відмінністю в усіх типах і видах таких ікон є композиційне розміщення постаті Божої Матері. Вона зображена прямо, гордовито, велично. Погляд великих очей спрямований на глядача, обличчя спокійне, врівноважене. Постать Дитини має фронтальне зображення голови з легким поворотом очей до Матері. Збережена візантійська манера письма.
Дорогобузька ікона Богородиці

Живопис цієї доби був представлений насамперед монументальними його видами (тобто пов’язаними з оздобленням інтер’єрів будівель). Храми та палаци прикрашалися мозаїками та фресками. Не втрачав свого значення також і головний жанр станкового живопису – іконопис. Всенародне горе, героїчна оборона міст і сіл від ординців знайшли відображення в українському іконописному мистецтві XIII —XIV століть. Тематика його не змінилася, бо основні сюжети були запозичені з Візантії ще при запровадженні християнства. Все ж трактування кожного образу набувало місцевих рис, віддзеркалювало життєві проблеми.

Художні ремесла
Продовжувалися також традиції художніх ремесел попередньої доби. Зокрема, дуже високого рівня розвитку досягла ювелірна справа. Серед найвідоміших технік цього ремесла – зернь, скань, чернь, карбування, інкрустація, тонке литво тощо. Також високого розвитку досягли ковальська і гончарна галузі ремесла. Про це незаперечно свідчать цілий ряд виробів тогочасних майстрів, що знайдені археологами в Галичі та інших населених пунктах Прикарпаття.

Музика
Розвиток музичного мистецтва також був генетично пов’язаний із київською добою. Так, у Галицько-Волинському літопису згадується, наприклад, славний співець Митуса, що жив спочатку в Галичі,а потім в Перемишлі. На другу половину ХІІІ – ХІV ст. Припадає подальший розвиток мистецтва скоморохів – народних лицедіїв, співаків, музик, танцюристів. При князівських дворах зосереджувалися співці, котрі складали «хвали» на честь бойових подвигів князів та їхніх дружинників.