Презентации по Культурологии

Де козак там і слава
Де козак там і слава
Коли я чую слово козак, то перед мною постає мужня, цілеспрямована, патріотична і витривала людина. У перекладі козак – означає вільна людина. Так і є. Місце проживання козаків називалося – Запорізька Січ. У них були невеличкі хатинки, в яких вони жили по-чоловіків. Максимум – 10 в одній хатині. До столу готували різноманітні юшки (наприклад, "козацьку тетерю" - відвар із риби на квасі, приправлений борошном і пшоном), куліш (зварене круто пшоно, що заправлялося шкварками і смаженою цибулею), галушки, локшину, гречані пампушки з часником, кисіль і багато іншого. Щоб стати козаком молоді хлопці проходили не легкий шлях. 1. Витривалість. Потрібно було все подолати на своєму шляху і мати добрі фізичні дані. 2. Розлука. Як на Запорізьку Січ жінок і дітей не брали, а отже коли вони їхали на цю територію залишалися покидав рідних, аж до зими. 3. Дисципліна. Вони мали слухати без заперечень отамана і всіх козаків, які мали високе звання. І тільки тоді коли хлопець мав ці якості і хотів стати козаком він ним ставав! Козаки мали військовий, парадний і цивільний одяг. Одяг козака 1) жупан, кобеняк, сіряк ; 2) сорочка ; 3) шаровари, здебільшого були простими і грубими ;4) чоботи ;5) пояс ;6) шапка ; 7) кунтуш, бурка. Парадний : Парадний одяг козаки одягали коли йшли до церкви або робили візити на великі релігійні свята, замість «черкуси» вони одягали жупани «польського крою», часом могли бути різнокольоровими і дорогими. Цивільний : Для того, щоб відрізнятися від простого народу козаки називали себе «молодцями», носили : 1.Жупани із багатшого привізного сукна, різного кольору; 2.Кунтуші гранатові; 3.Шапки високі і сиві з хрестом. Озброєння складалося з таких елементів : 1. Мушкет, аркебузи або іншої вогнепальної зброї; 2. Ніж, сокира, лук із стрілами, спис; 3. У сотників був при собі келеп для того, щоб пробити обладунки ворога; на плечах був патронташ з порохом та кулями, порохівниця і натруска висіли на поясі; Козаки носили дуже довгі вуса, і голили всю голову, залишаючи лише чуб (оселедець), який заплітали як дівочу косу і закладали за ліве вухо; Транспортом козаків був кінь. Вони вірили, що кінь розуміє їх. Доглядали за ним і тоді на різні подіїї наприклад якісь війни коні боролися і допомагали козакам. Це були їхні вірні друзі. По поведінці жінки (будь то мати, сестра або дружина) оцінювався сам козак в тій же мірі, як і сам ставився до них. Дотримуючись християнської доктрини, козаки пам'ятали: «Так буде боятись дружина чоловіка свого». При цьому зберігалися вікові устої: чоловік не втручався у справи жінки, а жінка – у справи чоловіка. Обов'язки були строго розмежовані, і займатися чоловікові жіночою справою було ганьбою. Жінка незалежно від свого статусу в сім'ї була персоною № 1 для захисту, тому що вона – майбутнє козацького роду. Хоч у жінок того часу було не так багато прав порівняно з сучасницями (наприклад, жінки не могли бути присутніми на зборах, їх «голосом» виступали батько, старший брат, отаман або хресний батько), але вони користувалися таким пошаною, що права чоловіків їм не дуже-то і були потрібні. Глава сімейства не так часто з'являвся вдома – більшу частину життя він проводив на війні, на військовій службі або на кордоні. Звичайно, його слово було в сім'ї законом, але в його відсутність главою залишалася мати, відповідальна за виховання дітей. Цікаво, що навіть випадковий перехожий міг легко «надерти вуха» шибеникові, просто зробити йому зауваження і відвести дитину додому, де батьки «додадуть» за негідну поведінку. Крім того мати і батько ніколи не з'ясовували стосунки при дітях – вони берегли їх від нещасть всіма способами. Цікаво, що козачка до чоловіка зверталася по імені та по батькові, а до незнайомого козака – тільки «чоловік». Вона не з'являлася на людях без покритої голови, не носила чоловічого одягу, а стрижка волосся вважалася ганьбою. До своїй дружини козаки зверталися по імені (в літньому віці – «мати» або навіть по імені та по батькові). До жінки-незнайомки козаки зверталися відповідно до віку: «матуся», «сестра», «дочка» («внучка»).
Продолжить чтение
Будда мүсіндері және храмдары
Будда мүсіндері және храмдары
БУДДАНЫҢ МҮСІНДЕРІН КӨПТЕГЕН ЕЛДЕН КЕЗДЕСТІРУГЕ БОЛАДЫ. АЛАЙДА ЕҢ ҮЛКЕНІ ҚЫТАЙДА, СЫЧУАНЬ ПРОВИНЦИЯСЫНЫҢ ОҢТҮСТІГІНДЕ ОРНАЛАСҚАН. ОЛ ТАУДЫҢ ОРТАСЫНАН ОЙЫЛЫҒАН. БІР ҒАСЫРҒА ЖУЫҚ ЖАСАЛҒАН МҮСІН ТЕК 713 ЖЫЛҒА ҚАРАЙ ДАЙЫН БОЛДЫ. МҮСІН АВТОРЛАРЫ ТАУДЫҢ МАҢЫНДАҒЫ ТУЛАҒАН СУЛАРДЫ БУДДАНЫҢ КЕЙПІ ТЫНЫШТАНДЫРАДЫ ДЕП ҮМІТТЕНГЕН.  Бұл туынды 1000 жыл бойына әлемдегі ең биік мүсін болып саналды. Оның құрылысы Тан династиясының бастмасымен 713 жылы басталып, 90 жылға созылған. Алып ескерткіштің биіктігі 71 метрге жетеді. Ал мүсіннің басы – 15 метр, жауырларының аралығы – шамамен 30 метр. Майтрей Буддасының тас мүсіні ЮНЕСКО-ның дүниежүзілік мұрасына енген. Жапаон елінде Kotoku-in ғибадатханасының маңында орналасқан Камакура деген Үлкен Будда мүсіні. Оған  орман ішіндегі жалғыз аяқ жол апарады, кейбір жерлерінде биік өрлері мен түсетін жерлері бар (мұқият жапондықтар арнайы баспалдақ орналастырып қойған екен). Мүсінді көру үшін 300 теңгеге жуық ақша төлейсіз, ал арзан бағаға ішіне де кіруге болады. Үлкен Будда биіктігі – 11 м-ге жуық, салмағы 125 тонна және ол қоладан жасалған. Мүсінді ХIII ғасырда жапондық бір тайпаның күштілігін білдіру мақсатында тұрғызған екен. 
Продолжить чтение
Золотой век Возрождения
Золотой век Возрождения
Мир Леонардо да Винчи Основоположником искусства Высокого Возрождения считают Леонардо да Винчи. Он родился в 1452 г. в семье флорентийского нотариуса Пьетро да Винчи. Леонардо да Винчи. Уже в детстве его отличала исключительная любознательность: он увлекался геологией и ботаникой, наблюдал за игрой солнечного света и тени, за полетом птиц, движением воды. Он усердно изучал латинский язык, открывающий ему путь к постижению различных наук. В ранней юности он получил основательную математическую подготовку и проявил особый интерес к изобретательству. Леонардо занимался также поэзией, пением и музыкой, играл на скрипке и на арфе, был искусным собеседником. Кроме наук и искусств, в молодости он много занимался физическими упражнениями, превосходно ездил верхом, плавал и сражался на шпагах. Рано проявившаяся художественная одаренность юноши побудила его отца Пьетро да Винчи отдать его в обучение к одному из самых знаменитых художников Италии – Андреа Верроккьо. Именно здесь раскрылся многогранный талант Леонардо. Его первые творческие работы свидетельствовали об огромном даровании. Легендарная слава Леонардо прожила столетия и до сих пор не только не померкла, но разгорается все ярче: открытия современной науки снова и снова подогревают интерес к его инженерным и научно-фантастическим рисункам, к его зашифрованным записям. А живопись Леонардо да Винчи, в которой, как и во всех его трудах, есть что-то недосказанное и тем более волнующее воображение, снова и снова ставит перед ним самую великую загадку – о внутренних силах, таящихся в человеке.
Продолжить чтение