Література українського романтизму презентация

Романтизм (франц. romantisme) — літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття.
Термін «романтизм» упроваджують безпосередньо його перші представники — німецькі романтики.

Український романтизм розвивався під впливом творчості європейських письменників-романтиків:
англійська література
Вальтер Скотт
Джорж Байрон
Персі Біш Шеллі

німецька література
Фрідрих Шиллер
Генріх Гейне
Йоган Ґете

французька література
Віктор Гюго
польська література
Адам Міцкевич

чеська література
П. - Й. Шафарик
Вацлав Ганка

російська література
В.А.Жуковський
О.С.Пушкін
М.Ю.Лермонтов

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві.
Визначальними для романтизму стали
ідеалізм у філософії,
культ почуттів, а не розуму,
звернення до народності,
захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю,
шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм),
інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику.

Український романтизм розвивався як заперечення класицизму.
На відміну від романтизму європейського, український, як і російський, виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності.
Східнослов’янський романтизм формувався в умовах впровадження капіталістичних відносин.
До того ж на нього значною мірою вплинула розгорнена боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур “світова туга” трансформувалася тут у “національну тугу”.

Центральною фігурою романтичної поетики стає людина.
Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності.
Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного.
Народ же в уявленні романтиків виступав певним об’єднанням всебічнорозвинених особистостей.
За таких умов вони вважали можливим існування гармонійного суспільства.
Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях.

Петро Петрович
Гулак-Артемовський
(1790 — 1865)
1827р. — виступ на сторінках “Вестника Европы” із “малоросійськими баладами” “Твардовський” і “Рибалка.
“Твардовський” — це вільна переробка гумористичної балади А. Міцкевича “Пані Твардовська”, основу якої становить досить популярна у слов'янському фольклорі легенда про гульвісу-шляхтича, що запродав душу чортові.
“Рибалка” — переспів однойменної балади Гете (ще раніше її переклав російською мовою Жуковський) — має вже виразно романтичний характер.

Євген Павлович
Гребінка
(1812 — 1848)
За його участю в 1841р. виходить альманах “Ластівка”, на сторінках якого були опубліковані твори Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Боровиковського, Забіли та інших авторів.
Гребінці належить також кілька українських ліричних поезій, що виникли на грунті народної творчості (“Човен” (1833), “Українська мелодія”, “Заквітчалася дівчина...”, “Маруся” та ін.).
Найвизначніше місце в художньому доробку Гребінки українською мовою посідають байки.

Микола Іванович Костомаров
(1817 — 1885)
В історію української літератури Костомаров увійшов як письменник-романтик: віршові збірки «Украинские баллады» (1839), «Вітка» (1840), історичні п'єси.
Поезія Костомарова характеризується широкою проблематикою і розмаїттям жанрових форм:
вірші-балади, в основу яких покладено народні вірування,
легенди та історичні перекази («Стежки», «Посланець», «Мана», «Брат з сестрою», «Ластівка», та ін.);

ремінісценції на історичні теми (вірші «Згадка», «Могила» та ін.), вірші-пісні романсового характеру,
особистісно-психологічна лірика з її наріканням на життя, тугою за недосяжним щастям, молодістю («Туга», «Дівчина», «Сон», «Ой ішов козак...», «Зірка», «Зорі» та ін.).
Громадянська лірика Костомарова пройнята мотивами боротьби з тиранією, поетизацією козацької слави України («Давнина», «Діти слави, діти слави!», «На добраніч»).
Твори на історичні теми нерідко у формі алюзій спроектовані на проблеми сучасності («Юпитер светлый плывет по зеленым водам киммерийским», «Співець Митуса» та ін.).

Віктор Миколайович Забіла
(1808 — 1869)
Вірші почав писати в середині 30-х pp., але тільки деякі з них надруковані за життя поета.
Тим часом вірші поета були добре відомі в народі, виконувались як народні пісні («Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку», покладені на музику М. Глинкою). До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та ін. Забіла сам створив мелодії.

Михайло Миколайович Петренко
(1817—1864)
Михайло Петренко - автор 19 поезій - збагатив нашу поезію жанром вірша-роздуму, вірша-медитації.
Прославився Михайло Петренко перш за все піснею “Дивлюсь я на небо…”, яка виникла на основі його вірша “Недоля” (1840). пісня швидко стала популярною в усіх кінцях України, а потім і в світі.
Також популярними стали пісні на його слова: “Взяв би я бандуру...”, «Ходить хвиля по Осколу”.