Василь Дмитрович Герасим'юк презентация

Василь Дмитрович Герасим'юк
(нар.18 серпня 1956, Караганда)
український поет, лауреат Шевченківської премії (2003).
Член Національної спілки письменників України (1983), АУП (1997).

Народився в м.Караганді (Казахстан) у родині репресованих. Наприкінці 50-х рр. батьки змогли повернутися в рідне с. Прокурава (Косівський район, Івано-Франківська область), де й минуло його дитинство.
Пробудження інтересу до поетичної творчості й перші поетичні спроби припадають на шкільні роки в Косові. Це був початок 1970-х рр., коли прийшла нова хвиля політичних репресій, що мали покласти край рухові «шістдесятників». У цій атмосфері формувалася творча особистість майбутнього поета.

Закінчив філологічний факультет Київського університету (1978).
Працював редактором у видавництвах «Молодь» та «Дніпро» (1978–1992).
Від 1992 — ведучий програм редакції літератури Національної радіокомпанії України.
Від 1993 — голова журі Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов».
Від 2011 — ведучий програми «Діалог» на телеканалі Культура.

ПОЕТИЧНІ ЗБІРКИ:
Смереки (1982)
Потоки (1986)
Космацький узір (1989)
Діти трепети (1992)
Осінні пси Карпат (1998)
Серпень за старим стилем (2001)
Поет у повітрі (2002)
Була така земля (2003)
Папороть (2006)
Кров і легіт (2012)
Малиновий расвет (2016)

Від перших віршів до першої поетичної збірки («Смереки», К., 1982) поет ішов 10 років і прийшов уже сформованим поетом. Він чинив власне першовідкриття Карпат як світу особливого співжиття людини й природи. Назва збірки немовби нав'язувала до традиціоналізму версії гуцульського локального патріотизму. У першій збірці гуцульщина поставала магією позачасовості: вічність гір розряджає людський час у світове безчасся, і «тінь незриму» неназваної миті щастя «століттями лататиме павук».

Четверта збірка «Діти трепети» (К., 1991) — може, найдраматичніша у творчій спадщині Герасим'юка минулого десятиліття. До неї ввійшли вірші, писані переважно в період піднесення національно-демократичного руху, коли складалися об'єктивні і суб'єктивні передумови для здобуття омріяної державної незалежності України.
Вершини свого самовираження — свободи самовираження Герасим'юк сягнув у збірку «Поет у повітрі» (Л., 2002). Поет дедалі більше тяжіє до «епічного» розгортання своїх візій, що відповідало б суприсутності в його самопочуваннях багатьох часових і подійних зрізів буття, масштабам його асоціативного поля, просторові уяви.

1986 у Києві вийшла друга збірка «Потоки». Tакою ж міфопоетикою, але вже більше позаособистісною, живуть у ньому і таємничо-екстатичні гуцульські обряди, багата символіка та скоряюча краса яких сповнювали людське буття святістю, робили причетним до вічності: мало ще де можна бачити так здійснювану високу ритуалізацію неминучих кроків людської долі.

Третя збірка — «Космацький узір» — з'явилася вже в роки «гласності» (К., 1989); у ній знайшло вихід і те, що нагромаджувалося в душі, тамувалося раніше, відлунюючи розкиданими в просторі голосами, і те, що визрівало в атмосфері суспільного піднесення 80-х рр. Час замовляв високу поетичну публіцистику й підкидав небуденні спокуси, але Герасим'юк — не трибун, а «метафізик», поет не експансивного, а рефлексивного складу.

Ти мусиш танцювати аркан.
Хоч раз.
Хоч раз ти повинен вiдчути,
як тяжко рветься на цiй землi
древнє чоловiче коло,
як тяжко зчепленi чоловiчi руки,
як тяжко почати i зупинити
цей танець.
Хоч раз
ти стань у це найтiснiше коло,
обхопивши руками плечi двох побратимiв,
мертво стиснувши долонi iнших,
i тодi в заповiтному колi
ти протанцюєш пiд безоднею неба
iз криком по-звiриному протяжним.
Щоб не випасти iз цього грiшного свiту,
хоч раз
змiшай iз ближнiми
пiт i кров.
Сину людський,
ти стаєш у чоловiче коло,
ти готовий до цього древнього танцю
тiльки тепер.
З хрестом за плечима.
З двома розбiйниками.
Тiльки раз.