Біомедична етика: основні теоретичні та прикладні аспекти у сучасному суспільстві презентация

ВИЗНАЧЕННЯ БІОЕТИКИ
Існує кілька версій визначення біоетики, котрі мають певні відмінності у виокремленні предмета дослідження.
Для ілюстрації сказаного наведемо найбільш репрезентативні визначення біоетики, котрі окреслюють предметне поле її дослідження.

Біоетика, у розумінні її засновника В.Р. Поттера, - це наука виживання, що включає до сфери своєї наукової зацікавленості не лише людину з її тілесністю та ціннісними вимірами, а світ усього живого.

У визначенні біоетики, поданому в Енциклопедії з біоетики (Нью-Йорк, 1978р.), котре є певним узагальненням напрацьованого на той час теоретичного матеріалу стверджується, що біоетика - це систематичне дослідження людської поведінки в межах наук про життя та здоров'я, що проводиться в світлі моральних цінностей та принципів.

Біоетика (біомедична етика) — це міждисциплінарна наука, що займається вивченням морально-етичних, соціальних і юридичних проблем медичної діяльності в контексті захисту прав людини.

Фундатором біоетики вважається американський біолог В.Р. Поттер, який у 1971 р. опублікував книгу "Біоетика, міст у майбутнє", де висвітлював цю науку в ракурсі біологічних знань і загальнолюдських
цінностей.

Розвиток біоетики став реальним і можливим тільки в другій половині XX ст., коли світова спільнота зіткнулася з двома важливими обставинами:

Пріоритет прав людини і зосередження уваги до захисту цих прав.
Прогрес багатьох напрямів медицини (трансплантологія, генетика, реаніматологія та ін.).

До предметного поля біоетики відносять:
Етичні проблеми медичних професій, зокрема, стосунки на зразок "лікар - пацієнт".
Етичні проблеми, що виникають у галузі досліджень людини, включаючи і такі, що безпосередньо не стосуються лікувального процесу.
Соціальні проблеми, пов'язані з політикою в галузі охорони здоров'я, з політикою планування сім'ї та демографічного контролю; проблеми пов'язані із втручанням людини в життєві процеси інших живих істот (тварин, рослин, мікроорганізмів) та всього того, що належить до підтримування екологічної рівноваги.

БІОЕТИКА
Сьогодні вона існує в чотирьох формах або моделях: моделі Гіппократа, моделі Парацельса, деонтологічної моделі і у вигляді біоетики, яка в свою чергу представлена двома формами - ліберальної і консервативної.

Принцип "не нашкодь"
(модель Гіппократа).
Історично першою формою лікарської етики були моральні принципи лікування Гіппократа (460-377 рр.. до н.е.), викладені ним у "Клятві", а також у книгах "Про закон", "Про лікарів" та ін. Гіппократа називають "батьком медицини". Ця характеристика не випадкова. Вона фіксує народження професійної лікарської етики.

У стародавніх культурах - вавілонської, єгипетської, іудейської, перської, індійської, грецької - здатність людини лікувати свідчила про його "божественної" обраності і визначала елітного, як правило, жрецьке становище в суспільстві.

Перші вавілонські лікарі були жрецями, і основними засобами лікування були обряди та магія. Перший єгипетський цілитель Імхотеп (2830 р. до н.е.) - жрець, який згодом був обожнений, і храм в його честь у Мемфісі був одночасно і госпіталем, і медичною школою. Медична практика була виключним правом магів Персії і брахманів Стародавньої Індії. Дослідники припускають, що батько Гіппократа був одним з жреців Асклепія - бога медицини у давньогрецькій цивілізації.

2. Принцип "роби добро" (модель Парацельса).
Другою історичною формою лікарської етики стало розуміння взаємини лікаря і пацієнта, що склалося в середні віки.
Висловити її особливо чітко вдалося Парацельсу (1493-1341рр.).

" Модель Парацельса "- це форма лікарської етики, в рамках якої морального ставлення з пацієнтом розуміється як складова стратегії терапевтичної поведінки лікаря. Якщо в гіппократівській моделі медичної етики завойовується соціальна довіра особистості пацієнта, то "модель Парацельса" – це й облік емоційно-психічних особливостей особистості, визнання глибини її душевно-духовних контактів з лікарем і включеності цих контактів у лікувальний процес.

У межах "моделі Парацельса" повною мірою розвивається патерналізм як тип взаємозв'язку лікаря і пацієнта. Медична культура використовує латинське поняття pater - "батько", яке розповсюджується християнством не тільки на священика, а й на Бога. Сенс слова "батько" в патерналізмі фіксує, що "зразком" зв'язків між лікарем і пацієнтом є не тільки кровно-родинні стосунки, для яких характерні позитивні психо-емоційні прихильності й соціально-моральна відповідальність, а й "цілющість", "божественність" самого "контакту" лікаря і хворого.

3. Принцип "дотримання боргу" (деонтологічна модель).
Моральна бездоганність - в сенсі відповідності поведінки лікаря певним етичним нормативам - становить істотну частину медичної етики.
Це її деонтологічний рівень, або "деонтологічна модель"
Деонтологічна модель лікарської етики - це сукупність "належних" правил, що відповідають тій чи іншій конкретній галузі медичної практики.

Принцип "дотримання боргу" - основний для деонтологічної моделі. "Дотримуватися борг" - це означає виконувати певні вимоги. Неналежним вчинок - той, який суперечить вимогам, що пред'являються до лікаря з боку медичної спільноти, суспільства і його власної волі та розуму. Коли правила поведінки відкриті і точно сформульовані для кожної медичної спеціальності, принцип "дотримання боргу "не визнає виправдань при ухиленні від його виконання, в тому числі аргументи від "приємного і неприємного" , «корисного і марного» і т.п. Ідея боргу є визначальним, необхідним і достатнім, підставою дій лікаря. Якщо людина здатна діяти за безумовну вимогу "боргу", то така людина відповідає обраної ним професії, якщо ні, то він повинен покинути дане професійне співтовариство.

4. Принцип "поваги прав і гідності людини" (біоетика).

Сьогодні в науковій літературі існують різноманітні точки зору з приводу основних принципів біоетики. Але переважно вчені та практики, як правило, виходять з двох моделей - американської та європейської.

Одними із перших, хто запропонував принципалістську концепцію біоетики, були американські вчені Т.Л. Бічамп і Дж.Ф. Чілдресс. Вони запропонували такі основоположні принципи біоетики:

1) Принцип автономії (індивід має право розпоряджатися своїм здоров'ям та благополуччям, навіть відмовлятись від лікування, за умови, що це буде вартувати йому життя; цей принцип має антипатерналістську (антипіклувальну) спрямованість, на ньому ґрунтується концепція "інформованої згоди").
2) Принцип "Не зашкодь" (цей принцип бере початок з клятви Гіппократа і вимагає мінімізації шкоди, що завдається пацієнтові при медичному втручанні).

3) Принцип блага (моральний обов'язок робити добро, котрий акцентує обов'язок лікаря здійснювати дії, спрямовані на покращення стану пацієнта).
4) Принцип справедливості (цей принцип підкреслює необхідність рівного ставлення до пацієнтів а також справедливого розподілу ресурсів, котрі завжди обмежені, при наданні медичної допомоги).

5) Принцип автономії.
6) Принцип людської гідності (гарантує гідне ставлення до пацієнта в тому разі, коли він позбавлений автономних рішень та дій; він, як правило, застосовується до людей, що перебувають у недієздатному фізичному та психічному стані, а також до малолітніх дітей; опираючись на цей принцип, обґрунтовують заборону на клонування людини, на експерименти з людськими ембріонами та трансплантацію органів).

7) Принцип інтегральності (передбачає недоторканність психофізичної цілісності людини та використовується у випадках, що загрожують порушенням особистісної ідентичності на підставі втручання у генетичну природу).
8) Принцип уразливості (передбачає відповідальне ставлення до людського життя, усвідомлення того, що воно є конечним і тендітним; спрямовує на тактовне ставлення до людей, що мають обмежені соціальні, фізичні та психічні можливості).

Існує західноєвропейський варіант вихідних принципів біоетики, запропонований авторами дослідного проекту ВЮМЕБ II, що фінансувався Європейською Комісією та Дослідним центром Данії (1995- 1998 рр.), а саме:

Коли біоетику розглядають у ширшому предметному визначенні, тобто коли її межі дослідження розширюються на живу природу в цілому, то висуваються інші принципи, такі як, наприклад:
1. Біосфероцентризм, котрий вимагає захищати не лише людину, але й увесь тваринний і рослинний світ, всю біоту в цілому та навколишнє середовище.
2. Коєволюційний - вимагає процесу взаємодії природи та суспільства, біосфери та людини, їхнього гармонічного розвитку.

В Україні загально-цивілізаційні передумови біоетичного знання повною мірою почали проявлятись в 90-і pp. XX ст., хоча самі біологічні технології почали освоюватися набагато раніше.
Основне призначення біоетики — захист прав пацієнтів при здійсненні складних у медичному, етичному і правовому аспектах втручань.

Можна виділити основні причини, що зумовили актуальність та інтенсивний розвиток біомедичної етики (біоетики) останнім часом:

1. Якісно новий рівень розвитку медицини, що поставив перед суспільством безліч соціальних, морально-етичних і правових проблем.
2. Заклопотаність населення небезпекою, яка виникла, і непередбачуваністю наслідків впровадження у практику недостатньо перевірених нових досягнень біомедичних технологій.

3. Гуманітаризація медицини взагалі і медичної освіти зокрема.
4. Видання великої кількості спеціальної літератури, присвяченої різним питанням біоетики.
5. Проведення міжнародних конгресів, симпозіумів і т.п., у центрі уваги яких — проблеми нових медичних технологій у контексті захисту прав людини і пацієнта.

6. Зростання ролі і значення громадських організацій в ухваленні суспільно значимих рішень, у тому числі і правових, щодо розвитку тих або інших напрямів медицини.
7. Недостатність норм медичної етики і деонтології при поясненні і пошуках розв'язань проблемних питань медицини.

Чинниками, що свідчать про ширші можливості біомедичної етики порівняно з лікарською етикою, є:
1. Розгляд складних медичних питань у ракурсі міждисциплінарного підходу.
2. Висвітлення спектру соціальних питань, пов'язаних з громадською охороною здоров'я.
3. Вихід за межі життя і здоров'я людини, розгляд загальних проблем екологічної безпеки.
4. Яскраво виражений акцент на проблемах захисту прав пацієнтів при наданні медичної допомоги.

Основні принципи, якими оперує біоетика.
1. Принцип автономії особи пацієнта.
Під автономією особи пацієнта розуміють фізичну і психічну недоторканність при наданні медичної допомоги.
Цей принцип має тісний зв'язок з концепцією інформованої згоди.

Ключова ознака автономії пацієнта - будь-які заходи, спрямовані на проникнення крізь тілесну або духовну оболонку пацієнта, виправдані лише тоді, коли вони здійснюються за його згоди. Етична цінність автономії пацієнта полягає в тому, що дії лікаря спрямовані на благо хворого з метою його одужання, але які здійснюються всупереч його волі і бажанню, - недопустимі.

2. Принцип справедливості.
Принцип справедливості в галузі біомедичної етики полягає у тому, що кожен пацієнт, незалежно від соціального походження, матеріального стану, інших чинників, має право на отримання рівного обсягу медичної допомоги і рівного доступу до медичних ресурсів.

Основний офіційний документ у галузі біоетики - Конвенція про захист прав і гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології і медицини (Конвенція про права людини і біомедицини) 1996 р. проголошує, що "сторони цієї Конвенції зобов'язуються при використанні досягнень біології і медицини захищати гідність й індивідуальну цілісність кожної людини, гарантувати всім без виключення недоторканність особи і дотримання інших прав і основних свобод".

На сьогодні розроблено проект Загальної декларації про біоетику і права людини ЮНЕСКО (2005 p.), метою якої є забезпечення універсального комплексу принципів і процедур, якими можуть керуватись держави при розробленні своїх законодавчих норм, політики й інших інструментів у галузі біоетики.

Мабуть, жодне із досягнень науки не викликало минулого століття таких бурхливих дебатів, як клонування. Можливість створювати людські копії фактично розділила світ на дві частини: тих, хто "за", і тих, хто "проти". Причому проти виявилася не тільки більшість релігійних діячів, але й частина наукової спільноти.
КЛОНУВАННЯ

Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, що закликає країни світу заборонити всі форми клонування людини.

Впродовж останніх років в ООН розверталася боротьба між двома ідейними групами. Перша і найчисленніша з них, очолювана США, добивалася введення заборони на всі види клонування людини, тоді як інша, очолювана європейськими країнами, пропонувала заборонити лише репродуктивне клонування, зберігши за ученими право займатися клонуванням в дослідницьких цілях.
КЛОНУВАННЯ

Багато дослідників впевнені, що використовування кліток клонованих ембріонів дозволить розв'язати багато проблем сучасної медицини. Зокрема, експерименти можуть допомогти справитися з хворобою Альцгеймера. З другого боку, використовування кліток ембріонів приведе до смерті самих ембріонів, що категорично не влаштовує опонентів учених.
КЛОНУВАННЯ

Втім, деякі країни дозволяють "в приватному порядку" своїм ученим проводити експерименти по клонуванню. Так в серпні 2004 року ученим університету міста Ньюкасл було дозволено приступити до робіт по клонуванню ембріона людини з метою медичних досліджень. Подібне рішення може бути ухвалене і в Японії.

Клонування - це галузь науки, яку забороняти не можна і не треба, - це призведе тільки до того, що почнуться підпільні дослідження, фінансовані з неблагонадійних джерел. Кожна держава повинна вирішувати цю проблему в рамках жорсткого політико-правового поля. Але кожна держава по-різному готова до вирішення цього питання. Наприклад, у такій корумпованій державі, як наша, схильній до найрізноманітніших зловживань, заборони повинні бути, звичайно, жорсткішими. Хоч у будь-якій країні напрямки, в яких розвиваються дослідження з клонування (особливо людини), повинні бути предметом державної політики, всебічного досліджування та обговорення елітою різних профілів.

Клонування — це відтворення живого об'єкта в деякій кількості копій, що мають ідентичну спадкову інформацію, тобто несуть однаковий набір генів.

Спочатку слово клон ( англ. cloning від др.-греч. κλών - "Гілочка, втеча, нащадок") стали вживати для групи рослин (наприклад, фруктових дерев), отриманих від однієї рослини-виробника вегетативним (ненасінневим) способом. Ці рослини-нащадки в точності повторювали якості свого прабатька і служили підставою для виведення нового сорту (в разі корисності їх властивостей для садівництва). Пізніше клоном стали називати не тільки всю таку групу, але й кожну окрему рослину в ній (крім першої), а отримання таких нащадків - клонуванням.

У Південній Кореї людину клонували у травні 2002 року
Проект доктора Антінорі, відомого як "батька неможливих дітей", і лікаря Завоса включає в себе перенесення ДНК з ядра живої соматичної клітини в яйцеклітину жінки та ініціацію поділу. Потім ембріон вміщується в матку.
ХРОНІКА ЕКСПЕРИМЕНТІВ З КЛОНУВАННЯ ЛЮДИНИ

Один із перспективних застосувань клонування тканин - клітинна терапія в медицині.
Такі тканини, отримані з стовбурових клітин пацієнта, могли б компенсувати недолік і дефекти власних тканин організму і не відторгатися при трансплантації. Це так зване терапевтичне клонування.

Терапевтичне клонування передбачає, що в результаті навмисно не виходить цілого організму. Його розвиток зупиняють заздалегідь, а отримані ембріональні стовбурові клітини використовують для отримання потрібних тканин чи інших біологічних продуктів. Експерименти показують, що терапевтичне клонування може бути з успіхом застосоване для лікування деяких захворювань, які вважалися невиліковними і трансплантації. Це так зване терапевтичне клонування.

Поява генетично ідентичних індивідуумів, що отримані від одного з батьків за допомогою нестатевого відтворення.
Подібні явища властиві багатьом рослинам, які утворюють цибулини або бульби.
Клонуванням можна назвати такі процеси

2. Утворення генетично ідентичних клітин, які з'являються внаслідок мітотичного поділу однієї оригінальної клітини, що створює новий набір хромосом і поділяється на дві дочірні клітини. Таке оновлення клітин властиве різним тканинам організму.
Клонуванням можна назвати такі процеси

3. Отримання генетично ідентичних молекул ДНК з нуклеїнової кислоти бактерії або вірусу з використанням методів молекулярної біології. Цей процес часто називають молекулярним клонуванням, або ДНК-клонуванням.
Клонуванням можна назвати такі процеси

4. Створення генетично ідентичних організмів шляхом "поділу ембріона". Нерідко в цінних порід крупного рогатого скота здійснюють штучний поділ ембріона, пересаджуючи окремі клітини з чотирьох- і восьмиклітинних ембріонів сурогатним матерям.
Клонуванням можна назвати такі процеси

5. Створення генетично ідентичних індивідуумів з використанням принципово нової технології, яка дістала назву "метод ядерного перенесення" або "заміщення ядра клітини". Метод ядерного перенесення полягає в переміщенні ядра з диплоїдної, повністю укомплектованої парними хромосомами клітини в незапліднену яйцеклітину (ооцит) з попередньо видаленим материнським ядром. "Реконструйований ембріон" активується, наприклад, короткотривалим електричним імпульсом. Ембріони, як правило, культивують упродовж 5— 6 днів, і ті з них, що нормально розвиваються, імплантують сурогатним матерям. Саме таким шляхом була отримана овечка Доллі, і якраз навколо цього напряму клонування й розгорнулись палкі дискусії.
Клонуванням можна назвати такі процеси

Коли йдеться про людину, краще говорити лише про перспек­тиву терапевтичного клонування, зокрема з метою вирощування органів для заміни уражених хворобою, які б підходили реціпієнту біологічно і генетично, не викликаючи відторгнення. Не так давно вчені висловили припущення, що компенсувати втрачені або не функціонуючі органи можна за допомогою пересаджених клітин ембріона.
КЛОНУВАННЯ ЛЮДИНИ

У медицині клонування вже набуло широкого використання. Фрагменти ДНК, що містять гени, копіюються й переносяться в клітини бактерій, в результаті чого продукуються такі важливі речовини, як інсулін для лікування діабету; АТП (активатор тканинного плазміногену), який допомагає при інфаркті міокарда; еритропоетин для лікування анемії та ін.
Метод терапевтичного клонування відкриває великі можливості в лікуванні таких патологій, як хвороба Паркінсона, Альцгеймера, захворювання печінки, нирок тощо.

Досягнення генетики сприяють змінам концепцій клінічної медицини.
Генно-інженерні методи поставили на порядок денний багато морально-етичних проблем: збереження лікарської таємниці, переривання вагітності у разі розпізнавання невиліковної хвороби плода, сурогатного материнства, пересадки ембріональних тканин і взагалі доступу технологій до індивідуальної структури ДНК.

Останніми роками з'явилися повідомлення про неймовірні відкриття таємничих хромосом, генів та їхнього успадкування. Один із міжнародних проектів працює над створенням карти 40 000 генів і збільшення завдяки цьому наших знань про життя на клітинному рівні. Це частина науки, у якій багато науковців сподіваються на чудові відкриття в галузі медицини.
ГЕНЕТИКА

Основні етичні проблеми, які виникли в цій сфері, пов'язані з генною інженерією й генетичними консультаціями. Будь-яке втручання в генній інженерії, що має на меті виправити стан зиготи або ембріона, сприймається схвально, якщо не має наміру маніпулювати людською істотою з науковою метою, наприклад, за допомогою клонування. Такої діяльності прийняти не можна.
ГЕНЕТИКА

Генетичні консультації потрібні батькам, у яких проявляються вади, що можуть передатися потомству, або є родинні хвороби, такі як: хорея Гантінґтона, кістоподібна фіброма, синдром Дауна, дефекти каналу спинного мозку й сотні інших рідкісних хвороб. Загальнопоширеним вирішенням проблеми, яке пропонують у таких випадках, зазвичай є протизаплідні засоби, стерилізація, аборт. Згідно з попередніми міркуваннями, усі вони неприйнятні. Єдиний практичний розв'язок - це система природного планування родини, який обмежує статеві стосунки днями після овуляції. Консультант повідомляє батькам на основі закону математичної ймовірності, яким є ризик успадкування в майбутньому генетичного дефекту, виражений як 1:2, 1:10 або 1:100 шансів. Після отримання результатів батьки вирішують, якою має бути майбутня структура родини.

Чи люди зі спадковими вадами мають право на подружнє життя й народження дітей із дефектами якщо цього хочуть?
Немає сумнівів щодо того, що держава має право обмежувати право на одруження за певних обставин. Наприклад, обов'язковим є певний мінімальний для чоловіка й дружини (зазвичай 18 і 16 років). В Сполучених Штатах вимагають відповідних тестів аналізів крові перед тим, як буде видано свідоцтво про одруження. Багатолітні в'язні та пацієнти психіатричних лікарень часто втрачають своє право на одруження.
Подружні права

З метою підвищення ефективності спеціалізованої допомоги населенню за Наказом МОЗ та АМН України №313/59 від 01.12.2000 «Про подальший розвиток медичної генетики та біоетики» була створена Міжвідомча координаційна рада з фундаментальних та прикладних проблем медичної генетики (голова - академік Кордюм В.А.), а ІПАГ АМНУ визначений головним із наукового забезпечення щодо методів пренатальної діагностики і скринінгу вагітних.

У відділенні медицини плоду ультразвукове обстеження було проведено більш ніж у 60 000 жінок групи високого ризику в різні терміни вагітності.
За показаннями виконано більше 2500 інвазивних процедур (біопсії хоріона, плаценти, амніоцентези, кордоцентези) з наступним цитогенетичним, біохімічним, гормональним та морфологічним дослідженням матеріалу.
Разом з Інститутом молекулярної біології та генетики діагностуються моногенні захворювання (муковісцидоз, хвороба Дюшена та інші) з використанням ДНК-аналізу. Ультразвукове обстеження було проведено більш ніж у 60 000 жінок групи високого ризику в різні терміни вагітності.

I. група - плоди з вадами розвитку, які несумісні з життям (численні вроджені вади розвитку, тяжкі вади центральної нервової системи, летальні остеохондродисплазії) чи із хромосомною патологією.
II. група - плоди з вадами розвитку, що частково чи повністю коригуються (деякі легкі вади розвитку серця, нирок, шлунково-кишкового тракту).
Як правило, в результаті комплексної пренатальної діагностики обстежені плоди умовно поділяються на 3 групи.

III. група - плоди, стан здоров’я яких викликає протилежні думки у фахівців, бо у всьому світі ще не визначена тактика ведення вагітності при деяких захворюваннях плоду, а летальність, за даними різних авторів, сягає від 25% до 85%.
До цієї групи плоди відносяться нерідко не на основі об’єктивних показань, а виходячи із суб’єктивного ставлення лікаря до даного плоду та його патології.
Питання про подальше ведення вагітності в кожному випадку вирішується індивідуально і залежить від терміну вагітності, тяжкості захворювання та рівня постнатальної спеціалізованої допомоги.

Особливість програми полягає в тому, що ультразвуковий скринінг проводиться тричі (I - 10-14 тиж., II - 17-20 тиж., III - 24-26 тиж.), причому третього разу відбувається тільки цільовий пошук вад серця.
ПРОГРАМИ

Подальший розвиток методів пренатальної діагностики приводить до виникнення нових дискусій з приводу того, чи можливе з позицій моралі та етики наступне:
1. Визначення статі плоду за бажанням батьків (без генетичних показань).
2. Діагностика генетичних хвороб, які виникають у дорослому віці (хвороба Хантінгтона, полікістоз нирок).
3. Діагностика деяких хвороб, які можна тільки підозрювати з певним ступенем імовірності (ювенільний інсулінозалежний діабет, деякі ракові хвороби).
Попит на подібну інформацію виник завдяки значному прогресу в пренатальній діагностиці. Але виявлення у плоду хвороб, які виникнуть через 20-40 років, може призвести до зникнення подальшого прогресу у лікуванні цих хвороб у тих людей, які вже їх мають.