Політичні партії, громадсько-політичні об’єднання та рухи презентация

План лекції:
Політичні партії і громадсько-політичні об’єднання як політичні інститути.
Поняття і типи партійних систем.

Література:
Політологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. За ред. проф. Кулагіна Ю.І. та проф. Полуріза В.І. – К.: „Альтерпрес”, 2002. – 612 с.
Політологія. Посібник для студентів вузів. За ред. Бабкіна В.Д., Бабкіної О.В., Горбатенко В.П. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2006. – 568 с.
Політологія. Хрестоматія. Автори – упорядники: проф. Кремень В.Г., проф. Кулагін Ю.І., доц. Латигіна Н.А., проф. Полуріз В.І. та ін. – К.: „Альтерпрес”, 2004. – 827 с.
Політологічний енциклопедичний словник. За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. – К., Ґенеза, 2004. – 398 с.
Політологія. Навчально-методичний комплекс. Автори: Кирилюк Ф.М., Конверський А.Е., Цвих В.Ф., Обушний М.І., Хилько М.І. та ін. – К.: Центр навч. літератури, 2004. – 697 с.
Кулагін Ю.І., Полурез В.І., Політологія. Практикум. – К.: КНТЕУ, 2010. – 232 с.

1. Політичні партії і громадсько-політичні об’єднання як політичні інститути.
Політичні партії, громадсько-політичні об’єднання та рухи є суб’єктами політичної системи, через які відбувається участь народу в суспільно-політичному житті, управлінні державою.
Вони є дієвим важелем впливу громадянського суспільства на державну владу.

Політична партія
Слово «партія» походить від латинського «parties», що означає частина, група.
Політична партія - організована група однодумців, які об’єднуються з метою вибороти владу в державі і утримати її.
Зародки партій (протопартії) у вигляді певних соціальних угрупувань, які виражали інтереси пануючих прошарків населення, сформувались ще у стародавній Греції (педеї та парії) та Римі (оптимати і популяри).

Періодизація історії виникнення і розвитку політичних партій за М. Вебером:
Друга половина ХVII ст.: виникнення аристократичних гуртків (котеріїв), «торі» (консервативна партія) і «вігі» (ліберальна партія) у Великобританії.
Кінець ХVIIІ ст. – початок ХІХ ст.: формування політичних клубів (якобінців у Франції; «Молода Італія» в Італії; «Чарльстон клаб» (консерватори), «Реформ клаб» (ліберали) у Великобританії.
Друга половина ХІХ ст. – ХХ ст.: утворення масових політичних партій: ліберальна партія Англії (1861); Загальний Німецький Робітничий Союз (1863) тощо.

Шляхи утворення партій за М. Дюверже:
Партії електорального походження - виникають на базі парламентських груп і виборчих комітетів.
Партії зовнішнього походження - виникають із об’єднань, не пов’язаних із діяльністю парламенту. (Комуністичні партії – із революційних нелегальних гуртків, більшість ліберальних партій Європи – із філософських спільнот; праві партії – із промислових і фінансових угрупувань тощо).

Способи утворення політичних партій:
овища масових рухів.
Виокремлення із середовища масових рухів. В радянській Україні наприкінці 1980-х рр. з «Народного руху України за перебудову», згодом утворилось декілька політичних партій, у тому числі партія з назвою «Народний Рух України».
Як результат розколу однієї партії на дві та більше чи, навпаки, об’єднання двох та більше партій в одну. Розкол «Народного Руху України» (після загибелі В.Чорновола) призвів до появи кількох нових партій. В Україні у 1996 р. на базі злиття Партії демократичного відродження, партії «Трудовий конгрес України» і об’єднання «Нова Україна» виникла нова політична структура – Народно-демократична партія.

Способи утворення політичних партій:
3. Внаслідок діяльності лідерів, які організували партії «під себе». (Партії «Громада» П. Лазаренка, «Європейська партія України» М. Катеринчука, «Віче» І. Богословської та ін.)
4. Відродження партій, які існували раніше. Саме так у 1993 р. утворилась Комуністична партія України після заборони у 1991 р.
5. З ініціативи профспілок. Лейбористські партії у Великобританії, Канаді та інших країнах було створено з ініціативи профспілок, які стали колективними членами цих партій і фінансують їх.
6. Внаслідок об’єднання гуртків, різних груп однакового ідейно-політичного спрямування тощо.

Правове регулювання створення партій
В усіх країнах діяльність партій дозволяється, якщо вона: не суперечить конституції, не створює незаконних озброєних формувань, не закликає до повалення державного ладу тощо.
У більшості країн дозволу громадянам з боку держави на створення партії не потрібно.
В інших державах законодавство не вимагає формальної реєстрації, але необхідно надати до певних органів програму, статут та інші документи.
У деяких країнах передбачається обов’язкова реєстрація партій у державних органах. Обов’язковою умовою може бути певна кількість членів партії або їх прихильників.

Політична партія
Політична партія – добровільне об’єднання громадян, які прагнуть задоволення спільних цілей, що представляють інтереси соціальних або етнічних груп, класів, шляхом отримання і використання політичної, зокрема, державної влади.
Ознаки політичної партії:
спрямованість на завоювання і утримання державної влади;
наявність політичної ідеології;
наявність організаційної структури на загальнодержавному і місцевому рівні;
забезпечення народної підтримки;
тривалість і стабільність функціонування;
вираження і відстоювання інтересів певних соціальних груп.
.

Основні функції політичних партій:
Артикуляція і агрегування інтересів громадян - усвідомлення і формулювання інтересів тих верств населення, які складають соціальну базу партії. (Артикуляція – заява про інтереси, агрегування – трансформація їх у політичні програми і рішення).
Політична (стратегічна) функція - визначення найважливіших політичних цілей, розробку стратегії розвитку.
Формування громадської думки - партія через формування громадської думки впливає як на владу, так і на суспільство.

Основні функції політичних партій:
Кадрова - партії висувають своїх представників до органів влади, таким чином відбувається набуття досвіду політиками.
Політична соціалізація – залучення населення до участі у політиці, формування їх політичної свідомості.
Соціальна інтеграція - узгодження інтересів різних соціальних груп, пошук шляхів досягнення консенсусу, попередження політичних конфліктів.
Електоральна - забезпечення перемоги на виборах і прихід до влади.

Класифікація політичних партій
За місцем у спектрі політичних сил партії поділяються на: ліві, центристські, праві. Такий поділ партій пов’язаний із подіями Французької революції 1789 р., коли під час засідань Французької національної асамблеї ліворуч від спікера розташувались революційно налаштовані якобінці, праворуч сиділи жирондисти, які виступали з консервативних позицій (за збереження монархії), а помірно орієнтовані опинились у центрі.
З того часу:
лівими вважаються політичні сили, які виступають за кардинальні зміни у суспільстві, за соціальну справедливість, рівність;
правими називають тих, хто виступає за стабільність, проти радикальних змін;
центристи підтримують помірковані зміни, парламентські методи вирішення конфліктів.

За ідеологією:
Комуністичні та соціалістичні партії виступають за рівність, соціальну справедливість і захист.
Соціал-демократи відстоюють принципи свободи, справедливості, солідарності. Необхідно створити «рівні стартові можливості», а результати мають залежати від зусиль самої людини.
Ліберали вважають, що держава має по мінімуму втручатись у соціально-економічну сферу. Вони виступають за вільну конкуренцію.
Консервативні партії скептично ставляться до ідеї природної рівності, виступають за збереження національних традицій і цінностей.
Фашисти негативно відносяться до ідеї рівності. Для них ключовою ознакою є расово-етнічна приналежність людини.

За типом організаційної структури:
Кадрові партії - до їх складу входять професійні політики, фінансова еліта та інші авторитетні члени суспільства («нотаблі»). Вони характеризуються вільним (аморфним) членством, відсутністю офіційного прийому до партії. Діють під час виборчої кампанії. В основному це ліберальні та консервативні партії. (Республіканська і Демократична партії США).
Масовим партіям характерні велика чисельність, фіксоване членство і чітка ідеологічна орієнтація. Такі партії як правило є централізованими і чітко організованими. Основним джерелом фінансування є членські внески партійців. Такі партії ведуть роботу серед населення постійно, особливу увагу приділяючи виховній, пропагандистській роботі. (Комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні тощо).
Партії виборців своєю метою вважають перемогу на виборах. До своїх лав беруть всіх бажаючих. Вони не мають чіткої ідеологічної орієнтації і прагнуть показати себе як загальнонародні.

За соціально-класовою сутністю:
Інтереси робітничого класу традиційно виражають комуністичні, соціалістичні, а також соціал-демократичні партії.
Інтереси буржуазії, середнього класу, виражають партії ліберальні, а також праве крило соціал-демократії (Соціал-демократична партія Німеччини, лейбористи у Великій Британії).
Інтереси крупного капіталу в основному представляють консервативні партії.
Також поширення мають партії, які виражають інтереси інтелігенції, аграріїв.

За способом функціонування:
У тоталітарних партіях панує сувора дисципліна, регламентація, ієрархізація відносин. В них не припускається існування фракцій, плюралізм в думках.
Авторитарні партії орієнтовані на підтримку і авторитет лідера партії, рішення якого не піддається сумніву.
Демократичні партії є плюралістичними і конституційними. Вони діють строго у межах конституції, конкурують між собою, допускають існування фракцій.

За політичними цілями і засобами їх досягнення:
Парламентськими можна вважати ті партії, які ставлять за мету проходження до парламенту, діють строго у межах закону.
Не парламентські партії (авангардистські) діють радикальними методами, виходять у своїй діяльності за межі правового поля, використовують насильницькі методи боротьби, акції громадянської непокори. (Курдська робітнича партія у Туреччині).

За місцем і роллю у політичній системі:
Правлячі партії – мають більшість місць у парламенті (самостійно або у складі коаліції) і впливають на прийняття найбільш важливих рішень. За умов парламентської форми правління і пропорційної виборчої системи партія, яка виборола більшість місць у парламенті і формує уряд («партія влади»).
Опозиційні партії – які виступають проти правлячої партії, уряду, системи влади, або в цілому проти політичної системи.

2. Поняття і типи партійних систем.
Політичні партії, взаємодіючи між собою, з державою, а також з іншими політичними інститутами, утворюють партійні системи. Процес формування партійної системи відбувається під впливом інституційних (виборча система, форма правління тощо) і соціальних чинників.
Партійна система – політична структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів, з їхніми стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою (конкуренція, співробітництво), а також з державою та іншими інститутами влади.

Типологія політичних систем за Дж. Сарторі
Однопартійна система - існування однієї легальної партії, яка є керуючим інститутом в державі. (СРСР, Німеччина початку 1930-х – середини 1940-х рр., Куба, Північна Корея тощо).
Гегемоністська система - існування декількох партій із однаковою або дуже близькими між собою ідеологіями. При цьому лише одна партія є керуючою (гегемоном), а інші - сателітами. (Мексика, Китай, країни соцтабору Східної Європи в 1940-х – 1980-х рр.
Партійна система домінування - існування декількох партій, серед яких одна шляхом перемог на виборах безперервно знаходиться при владі понад 20 років і формує уряд. (Японія (1955-1995), Індія і Швеція в різні періоди своєї історії).

Типологія політичних систем за Дж. Сарторі
Двопартійна система - існує декілька партій, серед яких дві значно потужніші за всі інші. Двопартійна система склалась у країнах з демократичним режимом – США, Велика Британія, Канада, Австралія.
Системі обмеженого (поміркованого) плюралізму - існування значної кількості партій, серед яких регулярно проходять до парламенту 3-5. Ідеологічні розбіжності між правлячою коаліцією та опозицією існують, але вони не мають гострого характеру. (Німеччина, Бельгія, Франція).

Типологія політичних систем за Дж. Сарторі
Система крайнього (поляризованого) плюралізму - існування багатьох партій, серед яких потужними є декілька, які проходять до парламенту (6-8). Уряд формує коаліція, що представлена центристськими партіями. До правлячої коаліції формується двостороння опозиція: ліва і права. (Італія, Нідерланди, Фінляндія).
Атомізована система є найменш стабільною. В країні існує велика чисельність партій, які по суті є не впливовими. Така система формується при авторитарному режимі або в період трансформації не демократичних режимів . (Малайзія, Уругвай, Парагвай, Україна ).

Громадські об’єднання
Суб’єктами політичної системи суспільства виступають не лише органи державної влади, партії, але і громадські об’єднання.
Громадські об’єднання – це добровільні формування, які виникають в результаті вільного волевиявлення громадян, які об’єдналися задля вираження і реалізації спільних інтересів.
Громадські об’єднання включають в себе: групи інтересів, громадські організації, громадські органи, політичні і суспільні рухи.

Групи інтересів
Групи інтересів – об’єднання людей, які висувають вимоги до інших груп суспільства чи суспільства у цілому з метою досягнення певних цілей. Групи інтересів, на відміну від партій, не прагнуть до політичної влади.
Вони функціонують в різних сферах:
економічній (об’єднання підприємців та ін.);
соціальній (товариство сліпих та ін.);
сфері дозвілля і відпочинку (спортивні об’єднання, фан-клуби, гуртки художньої самодіяльності та ін.);
сфері релігії, науки, культури (творчі клуби, секти та ін.).
Ті групи інтересів, які діють у суспільно-політичній сфері, називаються громадсько-політичними об’єднаннями (правозахисні, жіночі, молодіжні).

Громадські організації
Громадські організації – масові об’єднання громадян, що виникають для реалізації довгострокових цілей, мають чітку структуру і статут.
Характерною ознакою громадських організацій є документальне оформлення мети, завдань, організаційної структури. До масових організацій можна віднести профспілки (Всесвітня федерація профспілок), молодіжні організації (Міжнародна спілка студентів), жіночі організації (Міжнародна Демократична Федерація жінок), творчі об’єднання (Спілка письменників); релігійні організації (Всесвітній ісламський конгрес), екологічні організації (Грін піс) та ін.

Громадсько-політична організація
Громадсько-політична організація є постійним суб’єктом політики, адже функціонує саме у політичній сфері і постійно висуває вимоги до державної влади. Вони мають наступні ознаки:
Наявність загальної довгострокової мети, програми і статуту;
Організаційна структура;
Відносини між членами організації регулюються обов’язковими настановами і визначаються документально;
Вираження інтересів різних верств і груп населення;
Взаємодія із політичними партіями і органами влади і активний вплив на них.

Громадські органи та групи тиску
Громадські органи – особливий вид громадських об’єднань, які в основному створюються при державних органах і виступають формою прояву громадської активності мас. (Комітет захисту миру, Комітет ветеранів війни, Комітет солдатських матерів, батьківські ради, клуби (виборців та ін.).
Суспільні об’єднання (формальні і неформальні), які істотно впливають на партії і державну владу називають групами тиску.
Групи тиску відрізняються трьома основними ознаками: існування поза інститутами державної влади;
здійснення активного тиску на органи влади з метою прийняття необхідних рішень;
вимоги групи тиску відображають специфічні інтереси об’єднання громадян або верстви населення.

Суспільні і політичні рухи
Суспільні рухи являють собою об’єднання різних
соціальних сил (окремих громадян, громадських об’єднань, інших організацій як формальних, так і неформальних) для реалізації суспільно значущих цілей. (За здоровий спосіб життя, антивоєнний, екологічний, феміністський та ін).
Політичні рухи - об’єднання у першу чергу політичних сил, значних груп людей, які спрямовують свою діяльність на зміну владно-державних структур суспільства або відносин між державами. Таким рухам властиві наступні риси:
об’єднують широкі кола населення довкола певної мети;
відображають інтереси не однієї групи, а широких верств населення;
не мають єдиної політичної ідеології, а об’єднують людей різних ідеологічних уподобань, національностей, релігійних та інших переконань;
структурно не оформлені, не мають виражених форм членства, норм поведінки;
мають тимчасовий характер.

Це цікаво:
Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. роль ключових ознак і функцій політичних партій у суспільно-політичному житті зазнали певних трансформацій. У світі спостерігається зміна традиційних соціально-економічних ціннісних орієнтацій суспільства і формування нових: екологічних, антивоєнних, гендерних та ін.
Посилюється роль і вплив на владу недержавних асоціацій, громадських об’єднань. У ФРН, замість «держави партій» суспільство трансформується до «держави громадських об’єднань».
Збільшення кількості і посилення ролі засобів масової інформації, комп’ютеризація призвели до того, що значно послабшала інформаційна функція та функція політичної соціалізації.

Завдання для самостійної роботи
Підготуватися до семінару “ Політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи як суб’єкти політики ”
План семінару:
Поняття, основні ознаки, функції політичних партій
Типологія сучасних політичних партій.
Громадсько-політичні організації і рухи: сутність, ознаки, функції і види
Становлення багатопартійності в сучасній Україні. Класифікація сучасних українських партій.

Завдання для самостійної роботи
Прочитати у політологічних словниках та енциклопедіях статті: політична партія, «кадрові» і «масові» партії, парламентська партія, опозиція, партійна система, групи інтересів, громадсько-політична організація, політичний рух, лобізм.
За ідеологічними і ліво-право-центриськими вимірами здійснити класифікацію сучасних політичних партій, в тому числі і українських