Суть системного підходу презентация

Умовні скорочення
ПЗТС, лекція №1

План лекції:
Суть і основні характеристики системності.
Виникнення і розвиток системних ідей.
Світ у світлі системних уявлень.
ПЗТС, лекція №1

1. Суть і основні характеристики системності
Гносеологічна системність - достатньо складне і різноманітне явище, яке проявляє себе в трьох аспектах.
ПЗТС, лекція №1

1. У системному підході (СП) як принцип пізнавальної і практичної діяльності людей. Термін "підхід" означає сукупність прийомів, способів дії на кого-небудь, у вивченні чого-небудь, веденні справи і т.д. У цьому розумінні підхід - швидше не детальний алгоритм дії людини, а множина деяких узагальнених правил. Це лише підступ до справи, але не модель самої справи. Тому СП можна розглядати як принцип діяльності. Адже під принципом розуміється найбільш загальне правило діяльності, яке забезпечує його правильність, але не гарантує однозначність і успіх. СП слід розглядати як деякий методологічний підхід людини до дійсності, що є деякою спільністю принципів. Це по суті справи системна парадигма, системний світогляд. Призначення СП полягає в тому, що він направляє людину на системне бачення дійсності. Він примушує розглядати світ з системних позицій, точніше - з позицій його системного устрою.
СП полягає в тому, що будь-який більш менш складний об'єкт розглядається як відносно самостійна система зі своїми особливостями функціонування і розвитку. Ґрунтуючись на ідеях цілісності і відносної незалежності об'єктів, що знаходяться у цілісному світі, принцип системності припускає представлення досліджуваного об'єкту як деякої системи, що характеризується:
- елементним складом;
- структурою як формою взаємозв'язку елементів;
- функціями елементів і цілого;
- єдністю внутрішнього і зовнішнього середовища системи;
- законами розвитку системи і її складових.
ПЗТС, лекція №1

2. У системному методі (СМ) і його дозволяючих можливостях. Системний метод виступає як деяка інтегральна сукупність відносно простих методів і прийомів пізнання, а також перетворення дійсності.
Складові системності реалізують специфічні функції. Так, СП, будучи принципом пізнання, виконує орієнтаційну і світоглядну функцію, забезпечує не лише бачення світу, але і орієнтацію в ньому.
СМ реалізує пізнавальну і методологічну функцію, а системна теорія (СТ) - пояснюючу і систематизуючу. Таким чином, системність виступає інструментом пізнавальної діяльності, значним арсеналом конкретних методів пізнання усього сущого. Системна теорія як знання про системи накопичує їх, упорядковує і використовує для пояснення систем різної природи.
3. У теорії систем (ТС), або науковому знанні про системи, яке характеризуються своїми гносеологічними можливостями. ТС пояснює походження, пристрій, функціонування і розвиток систем різної природи. Це - не просто світогляд, а строге наукове знання про світ систем.
Загальна теорія систем (ЗТС) - наукова і методологічна концепція дослідження об'єктів, що є системами.
Прикладна теорія систем - це технологія забезпечення системного підходу до складних систем.
ПЗТС, лекція №1

Системологія - область науково-практичної діяльності, що вивчає і використовує системність, організацію і самоорганізацію об'єктів, процесів і явищ в природі, науці, техніці, суспільстві і психології особи.
ПЗТС, лекція №1

2. Виникнення і розвиток системних ідей
ПЗТС, лекція №1

І етап
Становлення філософських основ системного підходу являє собою тривалий процес. Слово "система" з'явилося в Древній Греції 2000-2500 тис. років назад. Проте зачатки системних ідей виникли в ще глибшій старовині. У її першооснові - цілісне міфологічне сприйняття людьми усього сущого. Системність як бачення світу у вигляді цілісності взаємозв'язаних елементів складалася в процесі еволюції людської практики і мислення.

Анаксагор
(ок. 500-428 до н.е.)
широко використовував два постулати: "усе в усьому" і "з усього - усе", які в зачатковому виді уловлюють системні закони, які будуть відкриті лише в ХХ ст.
Демокрит з Абдер
(ок. 470 або 460 - ок. 360 до н.е.)
висунув ідею атомної будови, взаємозв'язку.

Найчастіше в древній філософії використовувався термін "ціле". Давньоримський філософ і оратор Марк Тулій Цицерон (106-43 до н.е.) неодноразово підкреслював, що світовий організм є нерозривне ціле і усі елементи всесвіту гармонійно пов'язані між собою.
Проте системні ідеї у стародавньому світі носили епізодичний характер. Поняття "система" вживалося нечасто. Так, Епікур (341-270 до н.е.) застосовував його для характеристики системи знань. Найчастіше це поняття використовувалося для позначення космосу, світового ладу, загальної організованості Всесвіту. При цьому вселенський порядок розглядався як божественний порядок, тобто заданий богами, або як природний порядок, властивий спочатку усьому.

Пізніше під системою стали розуміти складну філософську систему, яка пояснює усе суще. Такий вклад в системність вніс великий філософ старовини Аристотель (384-322 до н. е.). Він створив першу філософську систему, в якій систематизував знання античного світу. Найважливішою складовою світогляду Аристотеля є вчення про космос, який сприймався ним як "порядок", "гармонія", "закономірний Всесвіт". Основну свою заслугу в розумінні космосу він бачив в тому, що першим перестав "породжувати Всесвіт", змінив акцент її тлумачення з генетичного підходу на структурний.
Ідеї системності отримують особливо інтенсивний розвиток в епоху Відродження, коли починає відроджуватися на новій основі світогляд цілісного сприйняття людиною дійсності. Єдність і цілісність природи - засаднича теза філософських доктрин цієї дивної епохи. Життєлюбні фігури людей, що нависають над світом, на фоні пейзажів вселенського типу, що ідеально пропрацювали, на портретах майстрів цієї епохи - це істотна ознака посилення системного бачення світу, підлеглого людським інтересам.

Бернардино Телезіо
(1509-1588)
впритул наближається до отримання принципу саморуху, котрий реалізується в пасивній, як би мертвій матерії, за обладання якою борються активні начала.
У філософських роботах нового часу робиться спроба придання поняттю "система" чіткості і прив'язки його до визначеної області знання. Під системою тоді розуміли найчастіше систему знання. Еммануїл Кант (1724-1804) цим поняттям користується доволі вільно. Його можна по праву вважати творцем двох систем: філософської і космологічної.

Видатний німецький філософ, Йоганн Готліб Фіхте (1762-1814) передумовою практичної філософії вважав науково розроблену теоретичну систему, науку про науку, розвинув систему категорій буття і мислення, як метод пізнання бачив суб'єктивну інтелектуальну інтуїцію. Він розробив проект устрою німецького буржуазного суспільства у формі "замкнутої торговельної держави". Визнавав системність наукового знання, але зводив її до системності форми, а не змісту.
Георг Гегель
(1770-1831)
Всякий предмет, до якого він звертається, розкривається їм як органічна цілісність, яка розвивається і проходить деякі етапи життя. При цьому об'єктивний ідеалізм наклав відбиток і на системність, яка виступала у нього як деяка властивість рухомої ідеї. Системність набула методологічного характеру. Але це не методологія діючого суб'єкта, а спосіб існування ідеї. В той же час він розумів систему як розвинуту у собі цілісність, зв'язував системність з саморухом, застосовував цю категорію до об'єктів природи, суспільства і до знання.

Безперечний вклад в розуміння природи систем, особливо соціальних, внесли великі утопісти-соціалісти. Усі утопісти, починаючи з Платона, обґрунтовували ідеї проектування і конструювання соціальних систем.
Франсуа Марі Шарль Фур'є
(1772-1837)
обґрунтував ідею взаємопов'язаності і гармонії соціальних систем
Клод Анрі Сен-Симон
(1760-1825)
розвив ідеї інтеграції соціальних систем, виступив засновником європейської інтеграції
Роберт Оуен
(1771-1858)
видатний організатор і раціоналізатор виробництва, здійснив спробу організації і проведення експерименту по перевірці суспільства, побудованого на принципах соціальної справедливості

Карл Маркс
(1818-1883)
Розвиток ідей системності полягала в тому, що, завдяки ньому, системність почали розглядати з позицій матеріалізму. Система стала повноцінним явищем навколишньої природи, суспільства і людського мислення. Маркс був першим філософом, який створив цілісну систему знань про суспільство, де системність стає системним підходом, методом наукового пізнання. Проте Маркс спеціально не досліджував системність. Будучи супротивником побудови абстрактних систем, він частіше користувався терміном "організм", широко використовував основні поняття системного підходу. Ідеї системності були поширені Марксом на суспільство і його підсистеми.

Фрідріх Енгельс
(1820-1895)
Ідея розвитку систем отримала обґрунтування в роботах "Анти-Дюрінг", "Діалектика природи", "Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецькою філософії". Енгельс сформулював найважливіші положення системного світогляду. Найбільш важливі:
- уявлення про об'єктивний світ як нескінченно велику, вічну, неоднорідну і саморозвиваючу систему;
- наявність загального об'єктивного взаємозв'язку і взаємообумовленості в природі;
- обґрунтування ідеї організації як на рівні природи, так і суспільства;
- розгляд взаємодії між елементами на базі механізму тяжіння і відштовхування;
- кругообіг матерії як форма загальної взаємодії і направленого розвитку;
- положення про критичні точки, в яких відбувається перебудова об'єктів і перехід їх від однієї якості до іншої.

Космологія
Клавдій Птолемей
(ок. 90 - ок. 160)
Земля нерухомо покоїться в центрі Всесвіту, а Сонце і інші планети обертаються навколо неї. Праця "Альмагест».
Микола Копернік
(1473-1543)
На підставі астрономічних спостережень дійшов висновку, що геоцентрична система Птолемея невірна і має бути замінена геліоцентричною. Праця «Про обернення небесних сфер».

Іоганн Кеплер
(1571-1630)
Встановив закони руху планет навколо Сонця.
Галілео Галілей
(1564-1642)
Відкрив супутники Юпітера і виступив як мученик науки, що захищав перед інквізицією істину - обертання Землі. Одна з його найзнаменитіших книг називається вельми показово: “Бесіди про дві системи миру - птолемєєву і копернікову”.

Джордано Бруно
(1548-1600)
Космологічний мир по Бруно - це система систем. Завдяки ньому почала затверджуватися концепція нескінченності Всесвіту і незліченної безлічі світів.
Пьер Сімон Лаплас
(1749-1827)
Розробив основи небесної механіки, обґрунтував виникнення Сонячної системи з первинної туманності, що складалася з розжареного газу і тягнулася далеко за межі найдальшої планети. Сонячна система формувалася в процесі сплющення туманності і виникнення в ній відцентрової сили, під впливом якої від туманності по її краю відділялися кільця газової матерії. З них потім формувалися грудки, що дали початок планетам і їх супутникам. Космологічна система перестала бути деякою божественною і єдиною даністю, вона знайшла своє минуле, сьогодення і майбутнє.

Едвін Хаббл
(1889-1953)
Революційна концепція Всесвіту, що розширюється, яка була отримана на основі зіставлення швидкості руху галактик.

Розвиток теорій побудови речовини
Демокріт з Абдер
(ок. 470 або 460 - ок. 360 до н.е.)
Лєвкіп
(ок. 500-440 до н.е.)
У основі миру лежать два начала - атоми і порожнеча. “Атомос” в перекладі з грецького означає “неділиме”. Атоми вважав найдрібнішими, неподільними частинками, які носяться в порожнечі і відрізняються один від одного лише формою, розмірами, порядком і положенням. Стикаючись і зчіплюючись один з іншим, вони утворюють тіла і речі, з якими ми маємо справу в повсякденному житті. Не пояснював, чому атоми з'єднуються так, а не інакше. З позицій атомізму пояснював він і духовні явища. Душа побудована з найбільш рухомих кулястих атомів, з яких полягає і вогонь. Він звертав увагу також на такі властивості сущого, як гармонія, симетрія і природні причини явищ.

Д. І. Мендєлєєв
(1834-1907)
Відкриття в 1869 р. періодичної системи елементів. У роботі “Дослід системи елементів, заснований на їх атомній вазі і хімічній схожості заклав принципово новий підхід до розуміння системності як загального і основоположного принципу матерії.
Ернест Резерфорд
(1871-1937)
Розуміння атома стає системним. Запропонував концепцію планетарної побудови атому, коли навколо позитивно зарядженого ядра обертаються негативно заряджені електрони.

Нільс Бор
(1885-1962)
Виявив дуалізм електрона, що виступав у вигляді частинки і хвилі.
Вернер Карл Гейзенберг
(1901-1976)
Була закладена ціла наука - квантова механіка, що пояснювала рух електрону в атомі.

Біологічні науки
Вільям Гарвей
(1578-1657)
Описав систему кровообігу саме як систему в 1616 р.
Клавдій Гален
(ок. 130 - ок. 200)
Вважав, що артеріальна і венозна кров - це різні рідини. Перша “розносить рух, тепло і життя”, а друга покликана “живити органи”.

Карл Лінней
(1707-1778)
Систематизував весь рослинний і тваринний світ Землі. Запропонував систему наукового найменування рослин і тварин. Показова назва однієї з його праць - “Система природи”. Системність Ліннея - це системність не стільки природи, скільки способу її бачення, тобто його системність носить методологічний характер.
Антоні Ван Льовенгук
(1632-1723)
За допомогою спостережень через вдосконалений ним мікроскоп виявив мир мікроорганізмів, що, поза сумнівом, внесло важливий внесок до розуміння середовища системи.

Чарлз Дарвін
(1809-1882)
Створив концепцію, яка пояснила походження видів завдяки природному відбору, згідно якому виживають і залишають потомство найбільш пристосовані до існуючих умов особі. У книзі “Походження видів” він осмислює вплив середовища на організми, процеси природного відбору, адаптації і еволюції.
Жан Батіст Ламарк
(1744-1829)
Аргументував зміни рослин і нижчих тварин під впливом навколишнього середовища, які набувають тієї або іншої форми і властивості.

Виникнення і розвиток науки про системи
Олександр Олександрович Богданов
(справжнє прізвище Маліновський)
(1873-1928)
Лікар, економіст, філософ, політичний діяч, учений-природодослідник. Член РСДРП в 1896-1909, більшовик, з 1905 член ЦК. Голова групи «Вперед», організатор партійних шкіл РСДРП в Болоньє і на Капрі. З 1918 - ідеолог Пролеткульта. В 1912 р. запропонував ідею створення загальної теорії систем нової організаційної науки - тектології, передбачив деякі положення кібернетики. З 1926 - організатор і директор першого в світі Інституту переливання крові; загинув при проведенні на собі досліду.

У роботі «Тектологія» Богданов пояснює процеси розвитку природи і суспільства на основі принципу рівноваги, запозиченої з природознавства. Об'єкти природи і суспільства, що розвиваються, є цілісні утворення, або системи, що складаються з багатьох елементів.
Рівноважний стан системи Богданов розглядає не як раз і назавжди задане, а як «динамічна» або «рухома» рівновага.
Характерною межею теорії рівноваги є твердження, що протилежності повинні збалансувати, зрівноважити один одного і лише таким шляхом досягається стійкий стан системи. У системах, що розвиваються, одночасно діють дві протилежні тенденції: підвищення стійкості унаслідок інтеграційних процесів, прагнення до рівноваги і пониження стійкості, викликане появою «системних суперечностей». Суперечності ці, на відповідному рівні їх розвитку, здатні приводити до криз. Рано чи пізно, системні суперечності посилюються до того, що переважують організаційний зв'язок (системи); тоді повинні наступити криза, ведуча або до її перетворення, або до розпаду, краху.

«З системних суперечностей витікає організаційне задача, тим більше нагайна, чим сильніше їх розвиток, задача їх розрішення або усунення. Життя її вирішує або негативним шляхом, - руйнується сама система, наприклад, вмирає організм, або позитивним шляхом, - перетворенням системи, що звільняє її від суперечностей». Стрункіше або «гармонійніше» поєднання елементів системи, укладає менше «суперечностей». Це і означає вищу організованість.
У тектології Богданова «вперше сформульовані основні положення системного підходу і теорії самоорганізації систем. Вона не тільки не втратила своєї актуальності, виступаючи фактично як передвісник і теоретична основа нинішньої Концепції стійкого розвитку, але і служить важливим інформаційним джерелом для її подальшого поглиблення і вдосконалення.

Основна ідея тектології полягає в тотожності організації систем різних рівнів: від мікросвіту - до біологічних і соціальних систем. Щодо соціальних процесів А. А. Богданов вважав, що всяка людська діяльність об'єктивно є організуючою або дезорганізуючою. Він вважав, що дезорганізація окремий випадок організації. У всьому світі відбувається боротьба організаційних форм, і в ній перемагають більш організовані форми (неважливо, чи йде мова про економіку, політику, культуру або ідеологію). Це відбувається через те, що організаційна система завжди більша, ніж сума її складових елементів, а дезорганізаційна - завжди менше суми своїх частин. Тому головне завдання тектології полягає в кращій організації речей (техніка), людей (економіки) і ідей.
А. А. Богданов вважав, що всяку діяльність людини можна розглядати як деякий матеріал організаційного досвіду і досліджувати з організаційної точки зору. Це положення - ключова позиція сучасного менеджменту. Богданов вніс помітний внесок до становлення і розвитку науки управління. Він виступає представником організаційно-технологічного підходу до управління. Він відзначав, що всяка задача може і повинна розглядатись як організаційна.
А. А. Богданов одним з перших в світі ввів поняття системності. Стан системи визначається рівновагою протилежностей. В результаті безперервної взаємодії формуються три види систем, які він підрозділяє на організовані, неорганізовані і нейтральні.

Вчений розробив ідею про структурну стійкість системи і її умови. У самій системі одним з перших побачив два види закономірностей:
а) формуючі, тобто закономірності розвитку системи, що приводять до переходу, в іншу якість;
б) регулюючі, тобто закономірності функціонування, які сприяють стабілізації нинішньої якості системи.
Він ввів також ряд цікавих понять, що характеризують етапи розвитку різних систем. Так, термін “комплексія” вживався ним для позначення ситуації, коли система є чисто механічним об'єднанням елементів, між якими ще не почалися процеси взаємодії. Це характерно для випадків, коли, скажімо, підприємець починає створювати організацію (набрав кадрів, купив техніку, найняв приміщення і так далі), але вона ще не функціонує.
Термін “кон'югація” (по Богданову) означає вже такий етап розвитку системи, коли починається співпраця між окремими елементами системи (наприклад, працівники встановили між собою формальні і неформальні відносини).
Термін “інгресія” виражає етап переходу системи до нової якості (наприклад, зростання згуртованості, взаєморозуміння, спрацьованість колективу), а поняття “дезінгресія”, навпаки, означає процес деградації системи, її розпаду як цілісного об'єднання.

Карл Людвіг фон Берталанфі
(1901 - 1972)
Австрійський біолог, що постійно мешкав в Канаді і США з 1949 року. Засновник узагальненої системної концепції під назвою «Загальна теорія систем». Постановник системних задач - перш за все, у сфері розробки математичного апарату опису типологічно несхожих систем. Дослідник ізоморфізму законів в різних сегментах наукового знання.

Людвіг фон Берталанфі, після ознайомлення з ідеями Богданова, створив другий варіант ЗТС. У 30-40-і роки Берталанфі, працюючи у Відні, заклав основи концепції організмічного підходу до організованих динамічних систем, які володіють властивістю еквіфінальності, тобто здатністю досягати мети незалежно від порушень на початкових етапах розвитку. Він узагальнив принципи цілісності, організації і ізоморфізму в єдину концепцію. Спочатку застосував ідею відкритих систем для пояснення ряду проблем біології і генетики, але потім прийшов до висновку, що методологія системного підходу є ширшою і може бути застосовна в різних областях науки. Так виникла ідея загальної теорії систем.
Л. Берталанфі достатньо чітко сформулював проблему побудови ЗТС. Для цього необхідно: по-перше, сформулювати загальні принципи і закони поведінки систем безвідносно до їх спеціального вигляду і природи складових їх елементів і строгих законів в нефізичних областях знання; по-друге, закласти основи для синтезу наукового знання в результаті виявлення ізоморфізму законів, що відносяться до різних сфер діяльності. Ідеї Берталанфі привернули увагу міжнародної наукової громадськості, а ідеї Богданова виявилися не залученим потенціалом науки. Це той, майже біблейський випадок, коли ідеї, як зерна: одні впали на непідготовлений грунт, а інші - на благодатну.

Л. Берталанфі зіграв величезну роль в становленні і популяризації системного підходу. У 50-і і 70-і роки ХХ ст. він працював в США і Канаді. Доленосною для системних ідей стала його робота в університеті Чикаго - світовому центрі методології. Там же складалася школа видатних соціологів. Тому недивно, що системний підхід відразу ж увійшов до соціологічної науки і як теорія, і як принцип, і як знання, і як метод дослідження. Л. Берталанфі - основоположник цілого наукового напряму, пов'язаного із створенням ЗТС. Він першим поставив саме завдання побудови цієї теорії. ЗТС мислилася їм як фундаментальна наука, що досліджує проблеми систем різної природи.
Істотний недолік в розумінні Л. Берталанфі ЗТС полягав в тому, що він оголосив її як таку, що замінює філософію, що викликало справедливі заперечення філософів. Якщо звернуту увагу на зміст ЗТС, то в неї входять в основному формалізовані науки, які добре застосовні до відносно простих систем. Потреба дослідження складних систем примушує використовувати якісний аналіз, яким володіють філософські науки. Але філософії систем в ЗТС місця не знайшлося. Тому відбулося роздвоєння ЗТС на ЗТС в широкому і на ЗТС у вузькому сенсі. Сама ЗТС у вузькому сенсі також значною мірою залишилася кількісно-формальною наукою.

Розвиток системних знань привів до того, що виникло декілька варіантів ЗТС у вузькому сенсі слова, сформувалося знання, яке відображало окремі сторони систем, з'явилися значні напрацювання про системи різної природи: фізичні, хімічні, біологічні, психічні і соціальні.
Як особливий і головний популяризатор системних ідей виступила НТР, яка забезпечила бурний розвиток системного підходу. На Заході ідеї ТС розвивали такі учені, як Р. Акофф, О. Ланге, Р. Мертон, М. Месаровіч, Т. Парсонс, У. Росс Ешбі і ін. У СРСР в 60-70-і роки проблеми системології, створення ЗТС були також дуже популярними. Дослідженнями тут займалися В. Р. Афанасьєв, В. М. Глушков, В. П. Кузьмін, Ю. Р. Марков, І. Б. Новік, Л. А. Петрушенко, В. Н. Садовський, М. І. Сетров, В. С. Тюхтін, А. І. Уємов, Е. Г. Юдін і інші учені.
У соціології великий внесок в розвиток системних уявлень про суспільство внесли Р. Афанасьєв, Р. Мертон, Т. Парсонс, П. А. Сорокіна і ін.
Торжество СП в економічній науці пов'язане з лауреатом Нобелівської премії 1973 р. Василем Леонтьевим, котрий досліджував структуру економіки, розробив метод економічних розрахунків “витрати-випуск”, “методом міжгалузевого балансу”. Політологічне застосування системного підходу забезпечено працями М. Вебера. Системність в психології зумовлена дослідженнями П. А. Анохіна, А. А. Леонтьева, А. Р. Лурії. Проникнення системних ідей в управління підготовлене дослідженнями Р. Акоффа, В. Р. Афанасьєва, В. М. Глушкова.
До теперішнього часу в світі налічуються десятки тисяч публікацій по проблемах СП, ТС і СА.

3. Світ у світлі системних уявлень.
Світоглядний аспект системності

Системність неорганічної природи

Системність живої природи

Суспільство як система
Огюст Конт
(1798-1857)
Платон
(428/427-348/347 до н. е.)
Томас Гоббс
(1588-1679).
Суспільство розглядалось як специфічна фізична система.

Герберт Спенсер
(1820-1903)
Розглядав суспільство в аспекті органічного підходу, згідно якому суспільство є специфічний організм. При цьому він вважав, що повною аналогії між суспільством і організмом бути не може, оскільки індивідуальний організм володіє конкретністю, а соціальний - дискретністю.
Карл Маркс
(1818-1883)
Суспільство почало розглядатися не як деяка наперед визначена зверху даність, а як матеріальне утворення, і в межах тривалих історичних етапів як суспільно-економічна формація з головною підсистемою - способом виробництва. Пояснив процеси перетворення одних формацій в інші. Детально проаналізував найважливіші складові суспільної системи: виробництво, держава, класи і т.д.

Фредерік Тейлор
(1856- 1915)
Створив систему цехового менеджменту, основи раціоналізації праці в малих колективах.
Гаррінгтон Емерсон
(1853-1931)
Висунув принципи роботи ефективної організації.
Анрі Файоль
(1841-1925)
Розробив загальні принципи і систему вищого адміністративного управління, виділив основні види операцій організації.

Генрі Форд
(1863-1947)
Не тільки самостійно сформулював основні ідеї менеджменту, але втілив їх в практику організації виробництва, винайшовши конвеєр - основу індустрії.
Елтон Мейо
(1880-1949)
Заложив основи теорії людських відносин.

Толкотт Парсонс
(1902-1979)
Визначав суспільство як систему відносин між людьми, заснованих на нормах і цінностях, які створюють культуру.
Роберт Мертон
(1910-2003)
Значно просунув вперед функціональний аналіз

Суспільство - це сукупність людей, об'єднаних формами взаємозв'язку і взаємодії (соціальні групи, соціальні інститути), що історично склалися, в цілях задоволення своїх потреб. Характеризується цілісністю, самовиробництвом і самодостатністю, саморегулюванням і саморозвитком, досягненням такого рівня культури, коли в ньому з'являються особливі норми і цінності, які лежать в основі взаємозв'язку і взаємодії людей.