мають декілька подекуди самостійних блоків, в тому числі:
1. Що трактують емоційно-психологічний вплив на сприймаючого, учасника, глядача, покупця…
2. Що аналізують ознаки та параметри компонентів композиції та зв’язків між ними;
і 3. Що зазначають узагальнені (інтегральні) типи емоційних структур, пояснюючи та доносячі до глядача суть та азміст композиційного рішення.
Будь яке середовищне формування можна представити як візуальне поєднання площинних, об’ємних та просторових форм.
Їх головна відмінність— перші та другі (поверхні, речі та споруди) сприймаються ззовні, їх домінуюча характеристика – зовнішній вигляд; треті (інтер’єри, міські простори) сприймають всередині. Через матеріали поверхонь, фасадів та об’ємів.
Тобто категорія «простір», - сприймається пустою, із нисиченням або відсутністю обємів наповнення (люди, машини, дерева).
Термін!!! Контур простору.
Саме простірова складова в середовищному рішенні є домінуючою, пов’язуючі у ціле сполучення розташованих або додатних візуальних форм, розміри простору – відстані між об’єктами – визначають силу та характер взаємодії цих форм та об’єктів, а конфігурація простору визначає стан людини.