Круглі черви – збудники захворювань людини презентация

Питання лекції
Загальна характеристика представників типа
Nemathelminthes (Круглі черви)
Характеристика круглих червів – збудників нематодозів

Загальна характеристика представників
типа Nemathelminthes
Несегментоване циліндричне тіло
Тришаровість
Білатеральна симетрія
Наявність первинної порожнини тіла (псевдоцель)
Наявність кутикули, що вкриває тіло
Наявність анального отвору (передня, середня і задня кишки)
Роздільностатевість (розвиток прямий або з метаморфозом)

Особливості життєвого циклу нематод
Розмноження лише статеве!
Запліднене яйце починає розвиватися в матці, остаточне формування личинки у більшості видів відбувається лише у зовнішньому середовищі при доступі кисню повітря
Для більшості паразитичних нематод типовою є відсутність зміни хазяєв

Нематодози – захворювання, що викликаються круглими червами
Нематодози – найпоширеніші гельмінтози
За даними ВООЗ, у світі аскаридозом щорічно уражається біля 1,2 млрд чоловік, анкілостомидозом понад 900 млн, трихоцефальозом до 700 млн
На кожного мешканця Африки приходиться у середньому понад 2 види гельмінтів, в Азії і Латинській Америці понад 1 вид, в Європі уражений кожний третій мешканець

Волосого- Аскарида
ловець Кривоголівка
Некатор
Вугриця кишкова
Гострик дитячий
Трихінела
Ришта
Філярії:
Вухерерія
Лоа-лоа
Онхоцерка
Бругіа
Дирофілярія

Мешкають у просвіті кишки хазяїна і розмножуються яйцями, які виводяться з фекаліями і розвиваються далі у ґрунті при доступі О2 і достатній вологості
Самців і самиць геогельмінтів легко розрізняти: у самців загнутий на черевну сторону або спірально закруглений задній кінець тіла, а у самиць він прямий
Геогельмінти, що уражають людину, не можуть паразитувати у тварин. Викликають антропонозні хвороби
ГЕОГЕЛЬМІНТИ

ГЕОГЕЛЬМІНТИ, які розвиваються
без міграції в організмі
Найбільш спеціалізовані геогельмінти, яйця яких потребують присутності кисню, а личинки, що розвиваються, – уже ні
Відсутність міграції визначає доброякісний перебіг захворювання
Перші прояви захворювання виникають по досягненню паразитами зрілості і початку відкладення яєць

Волосоголовець - Trichocephalus trichiurus (Trichuris trichiura)
У людини викликає трихоцефальоз (трихуроз) — гельмінтоз, що перебігає із переважним ураженням ШКТ
Захворювання поширене повсюди у країнах із теплим і вологим кліматом, особливо у тропіках (до 80% усіх випадків)
Середня захворюваність у світі досягає понад 700 млн випадків на рік
Найчастіше трихоцефальоз реєструють при вживанні сільськогосподарської продукції, вирощеної на орошуваних полях із порушенням режиму знезараження ґрунту

Морфологія
Довжина 3-5 см
Головний кінець значно вужчий від заднього і ниткоподібно витягнутий у вигляді волоска, задня частина – потовшена
Хвостовий кінець у самиці дещо вигнутий, у самця - спірально закручений

Локалізація: сліпа кишка, апендикс, висхідна частина товстої кишки
Живиться кров’ю, передній (тонкий) кінець його тіла глибоко занурений у слизову оболонку, немовби її прошнуровує
Тривалість життя 5 років
Самиця після запліднення щоденно відкладає у просвіті товстої кишки від 2 000 до 14 000 яєць

Яйця волосоголовця золотистого або коричневого кольору, за формою нагадують бочонки,
вкриті товстою багатошаровою оболонкою
на полюсах є безбарвні, прозорі пробкоподібні утворення

Клінічні прояви
За невеликої кількості збудників захворювання проходить безсимптомно
Великі популяції паразитів викликають порушення функцій ШКТ
У місцях скупчень паразитів формуються інфільтрати й ерозії
Основні симптоми:
болі, що імітують виразкову хворобу;
втрата апетиту і підвищене слиновиділення;
запори, які іноді чергуються із діареєю, коли стул може містити слиз і кров

Лабораторна діагностика
Ґрунтується на виявленні яєць у випорожненнях, що не складає труднощів, позаяк їхня кількість може досягати 10 000 на 1 г фекалій

ГЕОГЕЛЬМІНТИ, які розвиваються
з міграцією в організмі
Потрапивши до організму людини особливим шляхом, нематоди на стадії личинки здійснюють міграцію - проникають спочатку у вени великого кола, потім потрапляють у серце і звідти – до малого кола кровообігу
У капілярах легень вони виходять із кровоносного русла до альвеол, активно підіймаються по бронхах, трахеї, гортані
Кашльовий рефлекс сприяє виходу паразита у глотку і вторинному проковтуванню
Лише після цього личинки, потрапляючи до кишечника, набувають статевої зрілості
У момент міграції настає особливо сильна інтоксикация і алергізація організму хазяїна

Аскарида людська – Ascaris lumbricoides
Облігатний паразит тварин і людини, викликає аскаридоз
Локалізація: тонка кишка людини

Поширення
Аскаридоз широко поширений у країнах із помірним і теплим кліматом
У деяких тропічних районах захворюваність може досягати 70%
Основний механізм зараження —
пероральний, через проковтування яєць із немитими овочами і фруктами, а також із їжею (через брудні руки)

Найбільша кишкова нематода
Веретеноподібне тіло вкрито щільною розовато-кремовою кутикулою
Характерна наявність
3 крупних губ на головному кінці
Довжина самиць 20-40 см, самців 15-25 см
Хвостовий кінець самців вигнутий у вигляді крючка

Незапліднені яйця є більшими, заповнені жовточними клітинами; поверхнева оболонка може бути нерівномірно бугристою
Самиця щоденно відкладає
до 200 000 яєць
Запліднені яйця овоїдної форми вкриті жовто-коричневою білковою оболонкою поверх тонкої і прозорої хітинової мембрани.
Усередині розташована темна зародкова клітина.
Полюса вільні і прозорі

Клініка аскаридозу
Клінічні прояви пов’язані із паразитуванням гельмінтів у кишечнику і міграцією личинок через тканини
Кишкова стадія може проходити неяскраво, що зумовлено незначною кількістю паразитів
Основні симптоми:
незначне підвищення температури, опосереднене міграцією личинок і рухами дорослих особин,
втрата апетиту,
запаморочення,
нудота,
відчуття тяжкості в епігастральній області
У дітей - слинотеча, скреготіння зубами (вночі)
еозинофілія
Ускладнення аскаридозу частіше у дітей:
кишкова непрохідність (клубок гельмінтів - до 100 особин)
аскаридоз печінки і закупорка червами жовчних протоків

Діагностика
Наявність інвазії установлюють при виявленні аскарид у випорожненнях або виділенні їх під час нападів блювоти
Кишкову інвазію діагностують за виявленням й ідентифікацією яєць у випорожненнях
Легеневу стадію аскаридозу діагностують за наявністю еозинофілів і личинок у мокротинні
Личинковий аскаридоз можна діагностувати імунологічними методами

Гострик
Enterobius (Oxyuris) vermicularis
Кишковий паразит людини і приматів, викликає ентеробіоз (оксіуроз)
Захворювання широко поширене серед дітей
КОНТАКТНІ ГЕЛЬМІНТИ

Морфологія
Невеликі нематоди кремово-білого кольору, самиці довжиною 5-10 мм (складають до 90% популяції), самці — 3 мм.
На передньому кінці тіла у жіночих особин є невелике вздуття (головна везикула), кінцевий відділ загострений (звідси — гострик),
через тіло просвічує матка, заповнена яйцями. У чоловічих особин хвостовий кінець закручений, на ньому розташовані статеві сосочки

Дорослий
самець
E. vermicularis

Епідеміологія
Ентеробіоз поширений повсюди
Середня захворюваність у світі становить 200-250 млн чоловік
Природний резервуар і джерело інвазії — хвора людина, яка виділяє яйця гельмінта вже через 12-14 діб після зараження (виділення яєць відбувається до повного вигнання паразитів)
Шлях зараження —пероральний,
Яйця проникають під нігті при розчесуванні шкіри навколо анального отвору, де гострики, що виповзають, викликають зуд, тому можливі аутоінвазії

Яйця безбарвні, прозорі, із добре вираженою оболонкою, форма асиметрична, овальна, один бік випуклий, інший сплощений. Середні розміри 50-60 х 20-30 мкм. В яйцях добре видно личинки

Клінічні прояви
Клінічні прояви достатньо скудні
Основна скарга — свербіж у періанальній області в основному вночі
При масивних інвазіях
болі в животі,
втрата апетиту,
безсоння
порушення мікробіоценозу кишечника.
Проникаючи до жіночих статевих шляхів, гострики викликають вагініти, ендометрити і сальпінгіти. Часто гельмінтів виявляють в апендиксі
Найбільш інформативним є виявлення яєць при мікроскопії матеріалу, отриманого соскобом зі слизової оболонки прямої кишки і шкіри періанальної області
Соскоби слід проводити відразу після пробудження, при негативному результаті і для збільшення достовірності діагностики процедуру необхідно проводити не менше 3 разів з інтервалом 2-3 доби

Тканинні нематоди - гетерогенна група гельмінтів, які паразитують у тканинах, кровоносній і лімфатичній системах людини
Усі нематоди цієї групи, які уражають людину, живородні і велику частину циклу розвитку проводять у людини в тканинах внутрішнього середовища
Зазвичай це природно-осередкові захворювання
Для потрапляння в місця остаточної локалізації біогельмінти здійснюють міграцію по лімфатичних і кровоносних судинах
У клінічній картині нематодозів – біогельмінтозів провідним симптомом є токсико-алергічна реакція
ТКАНИННІ НЕМАТОДИ.
БІОГЕЛЬМІНТИ

Трихінела (Trichinella spiralis)
Паразит різних ссавців, у людини викликає трихінельоз
Ураження характеризуються визначеною природною осередковістю
Вважають, що трихінели були занесені до Європи з Китаю на початку XIX ст.

Епідеміологія
Захворювання поширене повсюди, виключаючи Азіатські країни й Австралію
Паразит циркулює серед понад 45 видів диких і домашніх тварин, що відбувається при поїданні один одного
Найбільшу небезпеку для людини уявляє споживання неправильно приготовленого м’яса домашньої і дикої свині, ведмідя, барсука, нутрії, морських ластоногих і коней

Морфологія
Дрібні живородні нематоди; довжина самця 1,2 мм, самиці до запліднення -1,5-2,2 мм, після запліднення -3-4,4 мм.
Яйця розвиваються у матці самиці, личинки (понад 1500) з’являються через 3-6 тиж після запліднення.
Личинки трихінел живуть у посмугованій мускулатурі,
а статевозрілі трихінели – в тонких кишках (переважно в 12 п і тощій) людини і тварин, залегаючи між ворсинками і лише переднім кінцем проникаючи до лімфатичних судин.

Будь-яка тварина, в організмі якої живуть трихінели, є водночас остаточним і проміжним хазяїном
Статевозрілі особини живуть у кишечнику хазяїна (тривалість життя 42-55 діб), личинки, що народилися (юні форми), занурюються до лімфатичних капілярів і проникають до кровотоку
Потім личинка проникає до скелетного м’яза і спирально закручується, через 3-4 тиж навколо неї утворюється сполучнотканинна кальцифікована капсула. Личинки всередині неї залишаються життєздатними протягом багатьох (до 40-50) років
Для перетворення личинок у статевозрілі форми вони повинні потрапити в кишки іншого хазяїна
Людина заражається, споживаючи у їжу свинину або м’ясо інших тварин, заражених трихінелою: ведмідя, дикого кабана, барсука та ін. Термічний вплив, якому піддається м’ясо при звичайній кулінарній обробці, трихінел не вбиває
Життєвий цикл Trichinella spiralis

Trichinella spiralis у м’язовій тканині

Клінічні прояви
Клінічні прояви пов’язані із ураженнями скелетних м’язів, міокарду і ЦНС (останні іноді призводять до смерті пацієнта)
Інкубаційний період триває від 1 до 35 діб (частіше 10-25 діб).
Основна стадія розвивається після проникнення личинок у м’язи.
Основні симптоми — лихоманка (до 38-41 °С), втомлюваність, болі в м’язах (частіше шийних, литкових і поперекових), набряк вік, шкірна висипка
Ускладнення: інфільтрати у легенях і кровохаркання. Рідше розвиваються більш складні ускладнення — застійна серцева недостатність, психози, парези і коматозні стани
Смертність від трихінельозу досягає 1% при помірних ураженнях і 10% при ураженнях ЦНС

Діагностика
Діагноз ставиться на підставі клінічних симптомів, анамнезу про вживання в їжу недостатньо термічно оброблених свинини, сала, м’яса диких кабанів, барсуків, дослідження м’яса на наявність трихінел
Дослідження шматочків литкових м’язів людини на наявність паразитів (ефективним є проведення маніпуляції на 3 тиж хвороби)
Серологічні дослідження

Профілактика
Профілактика ґрунтується на строгому ветеринарному контролі за якістю свинини. Виявлення однієї трихінели у 24 обов’язкових зрізах із туши — підстава для її технічної утилізації

Ришта (Dracunculus medinensis)
Збудник дракункульозу (ришта, нору) - ураження, зумовленого циркуляцією гельмінта у підшкірній клітковині людини, біля суглобів переважно нижніх кінцівок

Морфологія
Велика живородна нематода, самиця довжиною 32-120 см, білого кольору, головний кінець має кутикулярний щиток, рот оточений 8 сосочками, хвостовий кінець має шилоподібний придаток
Самці гельмінта значно менших розмірів (до 10 мм)
Майже усе тіло заплідненої самиці заповнене личинками (до 10 млн)
Після запліднення вульва облітерується, і вихід личинок із матки можливий лише при розриві кутикули в області головного кінця.

Епідеміологія
Захворювання реєструють у Східній і Центральній Африці, на Аравійському півострові, в Азії (Індія, Пакистан, Ірак, Іран) і Південній Америці
Остаточний хазяїн — людина,
проміжний — пресноводні рачки-циклопи родів Cyclops, Marocyclops, Eucyclops та ін.
Основний шлях зараження — заглотування проміжних хазяєв із водою

Клінічні прояви
Рання стадія захворювання залишається погано вивченою
Пізня стадія розвивається на 9-14 міс. після зараження, характерні кропивниця, слабкість, набрякле обличчя, задуха і астматичні прояви, алергічні набряки в осередках локалізації паразитів
На шкірі відповідно до місця головного відділу самиці формується шкірний елемент (псевдофурункул) діаметром 2-7 см, що вскривається через 5-7 діб і виявляє тіло гельмінта
Ускладнення дракункульозу в основному опосередковані приєднанням вторинних бактеріальних інфекцій (абсцеси, флегмони, гангрени, трофічні виразки)
Остаточний діагноз легко встановлюють при виявленні підшкірного ходу черв’яка

БІОГЕЛЬМІНТИ, ЯКІ ПЕРЕДАЮТЬСЯ ТРАНСМІСИВНО

Філярії
Дрібні і тонкі тканинні нематоди (звідси нитчатки), які паразитують у хребетних, включаючи людину
Викликають філяріатози (філяріози), що характеризуються тривалим хронічним перебігом
У залежності від локалізації дорослих особин, виділяють:
філяріатози із переважним ураженням підшкірної клітковини, внутрішніх органів і очей (онхоцеркоз, акантохейлонематоз, лоаоз, мансонельоз)
лімфатичні філяріатози (вухереріоз, бругіоз)

Онхоцерка (Onchocerca volvulus)
У людини паразитують О. volvulus, викликаючи онхоцеркоз (річкова сліпота), що характеризується утворенням підшкірних вузлів, ураженнями шкірних покривів і очей

Епідеміологія
Захворювання реєструють в Йемені, в центральних і західних регіонах Екваторіальної Африки (збудник О. volvulus) і в Центральній Америці (Гватемала, Мексика) - збудник О. caecutiens
Основні осередки онхоцеркоза розташовані по берегах рік і ручаїв (місця виплоду переносників)
Захворювання зареєстровано приблизно у 50 млн людей, у 5% постраждалих розвилася сліпота
Джерело інвазії — хвора людина; мошки при кровосисанні заглатують мікрофілярії; в організмі переносника через 6-7 діб личинки стають інвазійними і при укусі комахами людини проникають до його організму

Морфологія
Онхоцерки — живородні гельмінти; самець довжиною 19-42 мм, самиця — 35-50 мм.
Личинки (мікрофілярії) біля 0,3 мм довжиною
Onchocerca vulvulus

мошки рода Simulum

Патогенез
Паразитування мікрофілярій призводить до розвитку
дегенеративних змін шкіри,
гіпертрофії епідермісу
уражень кровоносних капілярів
Навколо дорослих особин утворюється сполучнотканинна капсула, що призводить до виникнення вузлів на голові, тулубі і кінцівках, що мають розміри від горошини до курячого яйця
Основна роль належить алергічним шкірним реакціям

Клінічні прояви
Інкубаційний період триває біля року
Початок захворювання:
нездужання і пропасниця
сухість і шелушення шкіри
висипки, що сверблять, іноді утворення виразок
Щільні неболючі й рухомі вузли
Нерідко ураження очей у вигляді дрібних осередків запальних реакцій, зумовлених проникненням мікрофілярій
У тяжких випадках розвивається атрофія зорового нерва. У деяких африканських регіонах ураження очей реєструють у 85% хворих, у 50% з розвитком сліпоти
На ранніх стадіях хвороби звертають увагу на наявність папульозних уражень шкіри.
Остаточний діагноз установлюють при виявленні мікрофілярій у біоптатах вузлів і передній камері ока

Wuchereria bancrofti
Філярія родини Onchocercidae, у людини викликає вухереріоз (банкрофтоз)
Характеризується ураженням лімфатичної системи і розвитком у пізній фазі елефантіазу (слоновості) нижніх частин тіла

Епідеміологія
Захворювання поширене в Африці, тропічних і субтропічних регіонів Азії й Америки
Остаточний хазяїн — людина, проміжний — комари родів Culex, Aedes, Anopheles і Mansonia
Джерело інвазії — хвора людина
При кровосисанні комари заглинають мікрофілярії. В організмі переносника через 8-35 діб личинки стають інвазійними і при укусі комахою людини проникають до його організму

Морфологія
Вухерерії — живородні нематоди; самець довжиною біля 40 мм, самиця 80-100 мм. Личинки (мікрофілярії) довжиною 0,12-0,32 мм
Дорослі особини паразитують у лімфатичних судинах. Личинки циркулюють у крові

Клінічні прояви
В основі патогенезу - сенсибілізація організму метаболітами гельмінтів, механічна травматизація лімфатичних судин і лімфатичних вузлів, а також вторинні бактеріальні інфекції.
Інкубаційний період триває від 3-4 міс до 2 років
Перша (рання) стадія:
пропасниця,
алергічні висипи (переважно на шкірі рук),
часто лімфаденіти,
орхіти,
бронхопневмонії і мастити у жінок.
Друга стадія (через 2-7 років після зараження):
запалення і варикозне розширення лімфатичних судин
Третя (обструктивна) стадія: розвиток слоновості нижніх кінцівок, рідше статевих органів

Діагностика і лікування
Діагностика. Виявлення мікрофілярій у крові, що з’являються вночі (періодичний штам) або в будь-який час доби (субперіодичний штам)
Лікування. Диетилкарбамазин (дитразин, гетразан); при слоновості призначають глюкокортикоїди й проводять хірургічне видалення уражених тканин

Dirofilaria repens
Паразити собак і людини
У тварин гельмінти розвиваються до статевозрілої стадії, розмножуються і є джерелом інвазії для проміжних хазяїв (комарів), а в наступному – для людей (факультативні хазяєва)
Локалізація у людини – в підшкірній клітковині
Довжина – від 5 до 25 см