Інфекціонні захворювання, що супроводжуються синдромом ангіни у дітей презентация

Ангіни, як самостійне захворювання, викликані, переважно, стрептококами і характеризуються місцевими змінами на мигдаликах та інтоксикаційним синдромом
Специфічні ангіни
є одним з проявів інфекційного захворювання (інфекційний мононуклеоз, дифтерія, скарлатина, туляремія та ін.)
Синдром ангіни – синдром, при якому місцеві гострозапальні зміни виражені, головним чином, у лимфоїдній тканині ротоглотки.

Основні клінічні симптоми ангіни
Підвищення температури тіла
Біль у горлі
Виразна гіперемія слизової оболонки мигдаликів
Гіпертрофія мигдаликів
Нашарування на мигдаликах
Збільшення реґіонарних лімфатичних вузлів

Види ангін
КАТАРАЛЬНА
ФОЛІКУЛЯРНА

ЛАКУНАРНА
ПАРАТОНЗИЛЯРНИЙ
АБСЦЕС

ДИФТЕРІЯ
– гостре бактеріальне антропонозне захворювання, яке характеризується місцевим фібринозним запаленням та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем.
Збудник: Corinebacteriae diphteriae – поліморфна грампозитивна паличка.

Існує 3 серотипа
дифтерійних збудників:
gravis, intermedius, mitis,
токсигенні та нетоксигенні штами.
Джерело інфекції: хвора людина чи бактеріоносій С. diphteriae.
Механізм передачі: повітряно-карапельний

ПАТОГЕНЕЗ ДИФТЕРІЇ
Утворення токсину і біологічно-активних речовин
Проникнення коринебактерій дифтерії
Місцевий процес з розвитком дифтеритичного чи крупозного запалення
Лімфогенне розповсюдження
Гематогенне розповсюдження
Реґіонарний
лімфаденіт
Набряк м‘яких
тканин шиї
Фіксація на клітинах органів-мішеней
Нервова система
Серце
Надниркові залози
Нирки
Полінейропатії паралічі
(рані чи пізні)
Міокардити (рані чи пізні)
Падіння тонусу судин внаслідок дефіциту гормонів
Нефроз

КЛАСИФІКАЦІЯ ДИФТЕРІЇ
відповідно Міжнародній
класифікації хвороб Женева, 1980

ПРИКЛАД ФОРМУЛЮВАННЯ ДІАГНОЗУ
Дифтерія мигдаликів: локалізована острівчаста форма (С. diphteriae, тип gravis, tox+), середньої тяжкості, гладкий перебіг.
Дифтерія мигдаликів, гортані і трахеї: комбінована плівчаста тяжка форма (С. diphteriae, тип gravis, tox +). Ускладнений раннім дифтерійним міокардитом перебіг.

Найбільш типові клінічні симптоми дифтерії мигдаликів
Гострий початок захворювання з помірно вираженим токсикозом;
Помірний біль у горлі, який не відповідає місцевому процесу значній вираженності;
Незначна гіперемія слизових оболонок з ціанотичним відтінком

4. Щільні, блискучі, сіруватого кольору нальоти на мигдаликах у вигляді острівців або суцільної плівки (+ ткань), які важко знімаються, оголюючи поверхню, що кровоточить;

5. Можливе розповсюдження нальотів за мигдалики;
6. Збільшення та болючість підщелепних лімфовузлів;
7. Можливий набряк підшкірної клітковини у підщелепній ділянці.

Критерії ступеню тяжкості дифтерії мигдаликів
Вираженість симптомів інтоксикації (підвищення температури, наявність блювання, зміни загального стану).
Поширеність фібрінозних нальотів.
Наявність ускладнень, їх характер, терміни появи та важкість.

Найбільш типові клінічні симптоми ларингеальної дифтерії
1. Сиплість голосу в перші години захворювання, потім – афонія.
2. Кашель спочатку грубий, гавкаючий, потім – безвучний.
3. Субфебрильна температура тіла .

Найбільш типові клінічні симптоми ларингеальної дифтерії
4. Наявність стенотичного дихання з подовженим вдихом.
5. Усі симптоми наростають поступово на протязі 2-3 діб.
6. Поява та швидке наростання симптомів дихальної недостатності з 3-4 доби захворювання.
Вимушене
положення в ліжку

Критерії ступеня тяжкості ларингіальної форми дифтерії
I стадія – катаральна.
Загальний стан порушений мало, температура тіла субфебрільна. Усі симптоми наростають поступово, через кілька годин з’являються кашель, сиплість голосу, через 1-2 доби кашель стає гавкаючим. Під час ларингоскопії виявляють тільки набряк і гіперемію слизової оболонки гортані.

II стадія – стенотична.
Утруднення дихання під час вдиху, втягнення між реберних промірників під час дихання, голос афонічний, кашель беззвучний. Наростання ціанозу губ, кінчиків носа, пальців
III стадія – предасфіктична.
Ознаки дихальної недостатності ІІІ ступеню: дихання часте, поверхневе, аритмічне, тотальний ціаноз, дикротія пульсу, пароксизмальна тахікардія, сплутаність свідомості, судоми.

Лабораторна діагностика
Загальний аналіз крові – характеризується лейкоцитозом, нейтрофільозом та значним “зсувом вліво” лейкоцитарної формули, помірним збільшенням ШОЕ.
РПГА, РНА крові з дифтерійним діагностикумом – до введення ПДС – досліджують з інтервалом 7-10 днів. Про достовірність діагнозу роблять висновок за наростанням титру антитіл в 4 та більше разів.

Бактеріологічні методи
Бактеріоскопія секрету ротоглотки та носових ходів (попередня відповідь про наявність або відсутність коринебактерії дифтерії).
Бактеріологічна діагностика – Мазок з ротоглотки на ВL (виділення культури коринебактерії дифтерії та вивчення її токсигенних властивостей). Необхідно провести до початку антибактеріальної терапії.

Ускладнення (неспецифічні):
ІТШ (виникає в перші три доби) звичайно у нещеплених хворих
Дифтерійний гепатит
Неспецифічні ускладнення (приєднання бактеріальної інфекції)

Специфічні ускладнення
Міокардити (ранні та пізні). По тяжкості – легкі, середньотяжкі, тяжкі форми.
Ураження нервової системи (ураження черепних нервів та в’ялі паралічі, що перебігають за типом моно або поліневритів
Нефрозонефрит.

Критерії діагностики міокардиту у дітей, хворих на дифтерію
Абсолютні ознаки
Збільшення розмірів серця або дилатація його камер
Зниження скорочувальної функції міокарда (за даними ЕхоКГ)
Зв’язок клініки ураження міокарда з дифтерійною інфекцією

Біль у ділянці серця
Ослаблення звучності І тону на верхівці та 5-й точці
Тахі- або брадикардія
Ритм галопу
Систолічний шум
Синоаурикулярна блокада
Зміни інтервалу P-Q
Екстрасистолія
Зниження вольтажу комплексу QRS
Зміщення інтервалу S-T
Зниження і деформація зубця Т
Зменшення І тону на верхівці, його розширення та деформація (за даними ФКГ)
Підвищення у крові кардіоспецифічних фракцій ферментів (АсАТ, ЛДГ, КФК)
Відносні ознаки

Лікування
Госпіталізації підлягають всі хворі та бактеріоносії!!!
Специфічна антитоксична терапія – введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС)!!!

Доза протидифтерійної сироватки залежно від тяжкості захворювання
(вводити за Безредко)

3. Антибактеріальна терапія:
при легких формах – еритроміцин, рифампіцин перорально,
при средньотяжких і тяжких – парентерально полусинтетичні антибіотики пеніцилінового чи цефалоспоринового ряду.
Тривалість курсу антибактеріальної терапії складає 7-10 днів.
Препарати призначають обов’язково
у вікових дозах.

Дезінтоксикаційна терапія глюкозо-солевими і колоїдними розчинами з урахуванням добової потреби в рідині й патологічних втрат.
Глюкортикостероїди – при средньотяжкій формі в дозі 2-3 мг/кг за преднізолоном; при тяжкій -10-20 мг/кг за преднізолоном.
Місцева санація ротоглотки – зрошення ротоглотки дезінфікуючими розчинами.

Критерії виписування з відділення
Відсутність нашарувань на мигдаликах;
Дворазовий негативний результат бакпосіву з ротоглотки на бацилу Лефлера, який проведений на 3 добу після закінчення антибактеріальної терапії.
При наявності ускладнень – перевід до спеціалізованого соматичного відділення при негативному результаті бакпосіву з ротоглотки на бацилу Лефлера.

Профилактика
В очаге – осмотр и бактериологическое обследование всех контактных с дальнейшей санацией носителей в условиях инфекционного стационара.
Активная иммунизация – вакцинация АКДС с 3-х месяцев троекратно с интервалом не менее 30 дней, ревакцинация – через 1,5 – 2 года после вакцинации.

ИНФЕКЦІЙНИЙ МОНОНУКЛЕОЗ
гостре інфекційне захворювання, що характеризується гарячкою, поліаденітом, збільшенням селезінки і печінки, тонзилітом та змінами клітинного складу крові з появою атипових мононуклеарів (віроцитів).

ЗАХВОРЮВАННІСТЬ НА ІНФЕКЦІЙНИЙ МОНОНУКЛЕОЗ ДІТЕЙ Запорізької області

Збудник інфекційного мононуклеозу
вірус із родини герпесвірусів IV типу (вірус Епштейн-Барра – ЕВV), який містить двоспіральну ДНК,
має 4 основні антигени:
Ранній антиген (ЕА;
Капсидний антиген ( VСА);
Мембранний антиген (МА);
Ядерний антиген (ЕВNА.
відрізняється від інших вірусів цієї родини здатністю викликати не цитоліз, а розмноження уражених клітин – В-лімфоцитів.

ЭПІДЕМІОЛОГІЯ
Джерело інфекції – хворі на Епштейн-Барра-вірусну інфекцію у будь якій формі та вірусоносії.
Механізм передачі – повітряно-крапельний і контактний.
Зі слиною ЕВV може виділятися до 12-18 міс після клінічного видужання – «хвороба поцілунків».

ПАТОГЕНЕЗ МОНОНУКЛЕОЗУ
Набряк лімфоглоточного кільця, аденоїдів
Проникнення ВЕБ в организм крізь слизові
Місцевий процес з розвитком назофарінгиту, тонзиліту
Лимфогенне розповсюдження
Гематогенне розповсюдження
Реґіонарний
лімфаденіт
Ураження віддалених лімфовузлів
Фіксація на
В-лімфоцитах
Адекватна функція клітинного та гуморального імунітету
Недостатність клітинного імунітету
( рівня інтерферону)
Недостат. гуморал. імунітету
Елімінація вірусу
Хронічна
ЕБВ інфекція
Бактеріальні ускладнення

НАЙБІЛЬШ ТИПОВІ КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ
Типова клінічна тріада симптомів – лихоманка, лімфаденопатія, біль в горлі.
Пропасниця – з гіпертермією, яка має постійний, реметуючий характер та триває від кількох днів до 1 міс і більше.
Лімфаденопатія – першими збільшуються шийні лімфатичні вузли, що розташовуються у вигляді гірлянди уздовж m. sternocleidomastoideus. Далі збільшуються й інші групи лімфатичних вузлів.

3. Біль у горлі – зумовлений місцевими запальними змінами, а саме проявами ангіни, яка доволі часто має некротичний характер (завдяки активації вторинної мікрофлори)..

Гепатоспленомегалія, яка супроводжується підвищенням активності цитолітичних ферментів, а у частини хворих – легкою жовтяницею.
5. Висипка на шкірі і слизових оболонках –уртікарним, плямистим, геморагічним, скарлатиноподібним, можливо поява енантеми на м’якому піднебінні

КЛІНІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНОГО МОНОНУКЛЕОЗУ

Критерії ступеню тяжкості
Виразність симптомів інтоксикації (підвищення температури, зміни загального стану);
Характер змін у ротогорлі та утруднення носового дихання;
Ступень збільшення лімфатичних вузлів;
Виразність гепатолієнального синдрому;
Зміни в периферичній крові.

ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ
ЗАГАЛЬНИЙ аналіз крові – лімфоцитоз, моноцитоз і поява атипових мононуклеарів в кількості понад 10%.

Специфічна діагностика :
виявлення ДНК вірусу Епштейн-Барра методом ПЛР з крові, слини та букального скрібіння
виявлення специфічних імуноглобулінів в крові хворого – за допомогою ІФА виявляють IgМ до антигенів вірусу ЕВ, та кількість сумарних IgG

ГРУПА ЗАХВОРЮВАНЬ, З ЯКИМИ СЛІД ПРОВОДИТИ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ
Дифтерія мигдаликів
Бактеріальна ангіна
Ангіна Сімановського – Венсана
Лістеріоз
Аденовірусна інфекція
Бруцельоз
Туберкульоз лімфатичних вузлів
СНІД
Цитомегаловірусна інфекція
Вірусні гепатити
Лімфогранулоцитоз
Лімфосаркома
Гострий лімфолейкоз

ЛІКУВАННЯ
При всіх формах:
Режим – обмеження фізичної навантаження.
Дієта – виключення гострих, смажених, екстрактивних блюд.
Симптоматична терапія (жарознижуючі – парацетамол, ібупрофен).
Антигістамінні засоби.