Пасовища – запорука виробництва дешевої яловичини презентация

ВСТУП
Зелена трава - найбільш повноцінний корм. Вона містить всі поживні речовини, яких часто не вистачає в кормах, яким годують тварин взимку. Крім того, свіже повітря, сонячне опромінення, рух - все це благотворно діє на організм тварин, покращує апетит, сприяє кращому росту і розвитку організму, підвищенню продуктивності і поліпшенню відтворювальної функції. Тому в комплексах, незалежно від кількості корів, а особливо в племінних і молочно-товарних господарствах, необхідно широко практикувати пасовищне утримання хоча б сухостійних корів та ремонтного молодняку. Кращими в цьому відношенні є культурні пасовища.

При організації пасовищ керівники господарств повинні враховувати віддаленість ділянок від ферми та наявність вододжерел. Для молодняку створюють пріфермскіе культурні пасовища на відстані 100-500 м від ферми з розрахунку 6-8 га на 100 телят. Для більш ефективного використання пасовища розбивають на загони для телят різних вікових груп: до 2-місячного віку - 3-4 загороди, від 2 до 4 місяців - 6-8 загонів, від 4 до 9 місяців - 8-10 загонів. При такій системі підвищується термін використання пасовища і відбувається самоочищення його від яєць і личинок гельмінтів і від багатьох мікроорганізмів.

Максимальна відстань від ферми до пасовища для корів з надоєм 3-4 тис. кг допускається 2 км, для високоудійних-1,5 км. Якщо поблизу ферми не можна створювати культурні пасовища, організовують літні табори.

Пасовища для корів також розбивають на загони площею 4-5 га кожен. У кожному загоні випасають по 100-120 корів. Територію загороди обносять огорожею. Якщо на цих ділянках є відкриті водойми, їх огороджують і обладнають підходи для водопою. Краще поїти тварин водою з артезіанських свердловин або з пересувних напувалок.

Для зрошуваних пасовищ використовують сумішки трав, що відповідають природним умовам кожної зони землеробства. Загальні вимоги до травосумішок‑високі поживні якості, багаторічність, висока продуктивність, рівномірність забезпечення тварин за строками випасання, стійкість при випасанні. Цього досягають підбором травосумішок, до складу яких включають верхові й низові злаки, рихлокущові та кореневищні їх види, багаторічні бобові.

Бобові трави підвищують якість корму, кореневищні надають багаторічність і стійкість при випасанні худоби. Високою стійкістю проти випасання відзначаються такі трави, як райграс пасовищний, грястиця збірна, люцерна жовта, лядвенець рогатий, конюшина біла та ін. Стійкість урожаю за періодами випасання досягається включенням до травосумішок видів, які різняться за скоростиглістю. До сумішок включають найпродуктивніші види. До складу травосумішок рекомендується включати не більше 6‑7 видів.

Підготовка ділянки і обробіток ґрунту. Заболочені ділянки заплав висушують, нарізуючи відкриті канали або роблять мережі закритого дренажу. Перед розорюванням знищують механічним або хімічним способом чагарники та купини. Орють очищені ділянки влітку після використання травостою на сіно або випас. Пласт 2‑3 рази дискують, боронують важкими боронами, а весною наступного року при необхідності розробляють фрезою і вирівнюють.
При розміщенні пасовищ на вирівняних староорних землях обробіток ґрунту починають з дворазового дискового лущення. Залежно від зони і попередника оранку проводять на глибину від 20‑22 до 30‑32 см Після цього виконують планування довгобазовими планувальниками в двох напрямках. У результаті вирівнювання мікрорельєфу більш рівномірно розподіляються поливна вода і добрива, що сприяє підвищенню врожаю на 25‑З0%. Після планування орний шар поглиблюють з метою руйнування плужної підошви. Для цього поле переорюють плугом із знятими полицями або плугом-чизелем на глибину З0‑35 см.
Навесні, крім закриття вологи шляхом боронування, проводять дві культивації: першу на глибину 10‑12 см, другу – на глибину загортання насіння.
З метою знищення бур'янів у посівах злакових трав у досходовий період травостій обробляють препаратом групи 2,4-Д (3‑ 3,5 кг/га).

Способи і строки сівби. Висівають травосумішки без покриву або під покрив спеціальними зерно-трав'яними чи звичайними зерновими сівалками на глибину 2‑4 см. На зрошуваних землях хороші результати дає сівба рядками з відстанню між ними 7,5 см. У дво- чи триящикових зерно-трав'яних сівалках один з ящиків заповнюють крупним текучим і нетекучим насінням трав (вівсяниця лучна, стоколос безостий, райграс та ін.), другий – дрібним (люцерна, конюшина, тимофіївка та ін.).
Глибину загортання насіння, що висівається з кожного ящика, регулюють окремо, оскільки дрібне насіння загортають на меншу глибину, ніж крупне. Висівають травосумішку рано навесні, на початку періоду весняних польових робіт або влітку, в післяжнивний період. У районах з теплою тривалою осінню і м'якою зимою можлива і осіння сівба. Проте при осінній сівбі рослини повинні добре зміцніти до входу в зиму. Конюшина набуває достатньої зимостійкості після формування розетки листків, а люцерна – 4‑5 стебел з листками. Для рівномірного загортання насіння поле перед сівбою вирівнюють і ущільнюють котками, а після сівби необхідний контакт насіння з ґрунтом забезпечується післяпосівним коткуванням.

Догляд за пасовищами включає: підживлення, вегетаційні поливи, перезалуження травостоїв, підкошування неїстівних трав, щілювання ґрунту і розкидання по полю екскрементів тварин. Питання підживлення культур на пасовищах нами вже розглянуте вище, режим зрошення буде викладений нижче.
Після 4‑5 років інтенсивного використання пасовища травостій знижує продуктивність порівняно з початковою на З0‑35%. Змінюється видовий ботанічний склад травостою. З нього майже повністю випадають бобові, а в злаковому травостої переважає грястиця збірна, що природно впливає на якість кормів. Це викликає необхідність перезалуження травостоїв.
Для відновлення продуктивності пасовища ділянки поверхнево розпушують, сівбу проводять дисковою сівалкою. Можливе підсівання і після першого випасання. Слідом за сівбою ділянку коткують, а потім поливають.
На пасовищах розрівнюють екскременти, залишені тваринами, оскільки в місцях їх нагромадження розвиваються рослини, які погано поїдають тварини. Це роблять бороною БПШ-3,1.
Травостій підкошують 2‑3 рази за сезон, головним чином навесні і на початку літа, коли трави утворюють багато плодоносних пагонів. Без підкошування невипасені рослини до наступного циклу переростають, грубіють, що призводить до зниження кількості з'їденого корму і перетравлювання молодих, відрослих рослин.
Важливий засіб догляду за зрошуваними пасовищами – глибоке щілювання на 35‑45 см старих за віком травостоїв, яке виконують 1‑2 рази за сезон. Продуктивність пасовищ при оптимальному поєднанні щілювання і поливу підвищується на 25‑55%, собівартість вирощеної продукції знижується на 19‑22%, більш економно використовується зрошувальна вода. При розпушенні ґрунту треба використовувати щілювач ЩН-2-140, кращим періодом проведення щілювання є осінь.
У перший рік життя трав на безпокривних посівах проводять 2‑3 підкошування бур'янів з висотою зрізу 8‑10 см, а на покривних своєчасно і швидко збирають покривні культури.

Використання пасовищ. Випасання починають після того, як укоріняться рослини, щоб протистояти витоптуванню. В перший рік життя трав уникають випасу – трави скошують на зелену масу або для заготівлі сіна. В роки випасання худобу починають випасати через 15‑20 днів після початку відростання трав. До цього часу більшість трав входить у фазу кущіння – галуження. Більш ранній випас небезпечний внаслідок надмірного зволоження ґрунту і недостатньої стійкості рослин. Висота рослин до початку першого випасання досягає 15‑20 см. Випасання припиняють при досягненні їх висоти близько 5 см. Випасання треба закінчувати приблизно за місяць до настання стійких заморозків. Загін випасають по частинах, відгороджуючи щоденно електропастухом площу, достатню для добової годівлі тварин. Для кращого поїдання корму в загонах встановлюють автопоїлки.

Вільну систему застосовують повсюди на заливних луках, від- гінних, у тому числі гірських альпійських і субальпійських пасови­щах Кавказу, Криму, полонинах Карпат та в інших гірських райо­нах. Вона неефективна, оскільки при її використанні часто немож­ливо узгодити кількість тварин із площею випасу, що призводить до надмірного спасування травостою і різкого зниження врожайності трав
Загінне випасання полягає в тому, що пасовище поділяють на ді- лянки-загони з постійною і переносною огорожею. Інколи для зруч­ності поливу і проведення інших робіт межі загонів позначають пі­кетами, а пасовище огороджують тільки по периметру і скотопрого­ну. Тривалість перебування тварин у загонах можна регулювати залежно від урожаю трави — на початку випасання (циклу) утри­мувати в загоні тварин протягом 1 - 2, в кінці — 5 - 6 днів. Загони дають змогу поліпшити догляд за пасовищами, проводити його ре­гулярновідповідно до плану. Регульоване випасання, удобрення, зрошення та інші прийоми догляду за травостоєм рослини запобі­гають випаданню рослин, забезпечують високу продуктивність па­совища протягом тривалого періоду.
Порційне випасання — це основний спосіб випасання тварин. Вперше застосований у Новій Зеландії ще в 1936 р. За прикладом Данії, де корів пасли на прив’язі, було введено в практику виділення вузької смуги пасовищної ділянки, обмеженої переносною огорожею. Для високопродуктивних пасовищ уранці виділяють невелику ділян­ку 30 - 40 м2 на одну тварину (30 - 40 кг зеленої маси). Звичайно до 10.30 - 11.00 більшість тварин переривають випасання для ремиґан­ня. Через 40 - 50 хв огорожу переносять на кілька метрів. При цьому все стадо знову починає пастись. Після денного доїння худоба «під­чищає» площу, виділену їй у першій половині дня. Потім ще 1 - 2 рази їй дають свіжу траву. Це дає змогу одержати додатково 1 - 1,5 л молока на корову в день без додаткових витрат. Порційний випас широко практикується, але зводиться частіше до виділення одноден­них порцій, тоді як слід виділяти 2 - 3 порцій на день.
ЗАСТОСОВУЮТЬ ПЕ­РЕВАЖНО ТРИ СИСТЕМИ ВИПАСАННЯ ТВАРИН — ВІЛЬНУ, ЗАГІННУ ТА ПОР­ЦІЙНУ

Після випасу рослини проходять три фази росту, які утворюють S-подібну криву. Перша фаза – рослини сильно з'їдені. Після випасу залишається менше листя для того. Щоб перехоплювати сонячне світло, і для росту рослинам необхідно більше енергії, ніж вони можуть виробити через фотосинтез. Для компенсації цього недоліку енергія мобілізується з коренів. Корені стають меншими і слабшими, оскільки енергія переходить в рослину, щоросте. Зростання рослини в першій фазі повільне, але сама вона надзвичайно смачна і поживна. Перша фаза – це висока якість, але низька кількість.
Друга фаза –це исока якість і висока кількість.
Треря фаза – це низька якість, але исока кількість.