Правове регулювання публічного боргу в україні презентация

ПЛАН

РІВЕНЬ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ДО СТРУКТУРИ ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ У СВІТІ СТАНОМ НА 2011 РІК

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ – загал. сума борг. зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок держ. запозичення (п. 20 ст. 2 БК України)
ГАРАНТОВАНИЙ ДЕРЖАВОЮ БОРГ – загал. сума борг. зобов’язань суб’єктів господ.-резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звіт. дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено держ. гарантіями (п. 17 ст. 2 БК України)
МІСЦЕВИЙ БОРГ – загал. сума борг. зобов’язань АРК чи тер. громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звіт. дату, що виникають внаслідок місц. запозичення (п. 35 ст. 2 БК України)
ГАРАНТОВАНИЙ АРК чи ТЕР. ГРОМАДОЮ МІСТА БОРГ – загал. сума борг. зобов’язань суб’єктів господ.-резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звіт. дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено місц. гарантіями (п. 16 ч. 1 ст. 2 БК України)
ПАСИВИ ДЕРЖАВИ
ПУБЛІЧНИЙ БОРГ
(ПАСИВИ ПУБЛІЧНОГО СЕКТОРА)
Запозиченням слід вважати операції, пов’язані з отриманням кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету (≈ “державний кредит”)

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ КЛЮЧОВИМИ ПОНЯТЯМИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНИХ ПАСИВІВ
Видатки бюджету – кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом
Доходи бюджету – податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (вкл. трансферти, плату за адм. послуги, власні надходження бюдж. установ)
>
ДЕФІЦИТ
Основне джерело фінансування – кошти від держ. (місц.) внутр. та зовн. запозичень (ст. 15 БК України)
БОРГ
Суми запозичень та погашення боргу не відносяться до доходів та видатків бюджету, а тому не впливають на розрахунок дефіциту
БК України не висуває жодних вимог щодо гран. обсягу дефіциту, що є загал. практикою (напр., Protokol (№ 12) on the excessive deficit procedure annexed to the treaty establishing the EC)
Поняття боргу в публ. секторі штучно розділено та відсутні чіткі зв’язки з іншими категоріями

Д Е Р Ж А В Н И Й Б О Р Г
ВНУТРІШНІЙ - заборгованість держави перед вітчизн. громадянами і юрид. особами, які володіють її цінними паперами.
ЗОВНІШНІЙ - заборгованість держави перед іноз. громадянами, юрид. особами, урядами та міжн. фінанс. організаціями
Короткостроковий
(до 1 року)
Середньостроковий
(1-5 років)
Довгостроковий
(понад 5 років)
за типом кредитора
за типом борг. зобов’язання
РИНКОВИЙ (держ. емісійні цінні папери)
НЕРИНКОВИЙ (заборг. за виконанням заходів бюджету)
Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:
збільшення держ. видатків без відповідного зростання держ. доходів;
циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;
скорочення податків з метою стимулювання економіки без коригування (зменшення) держ. витрат;
вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності виборців та збереження влади.

Основним джерелом виникнення публ. боргу є БЮДЖЕТНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ та гарантії щодо виконання боргових зобов’язань.
Бюджетне запозичення не можна зводити винятково до кредитних відносин, оскільки загалом вони становлять специфічний вид управлінської діяльності держави в особі уповноваженого нею органу з приводу формування державного (муніципального) боргу та визначення його структури; управління державним (муніципальним) боргом; обслуговування та погашення державного (муніципального) боргу; обліку та контролю.
Право на здійснення державних запозичень належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов’язки, за дорученням Кабінету Міністрів України.
ЦІННІ ПАПЕРИ
(зг. Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 р.):
- Державні облігації України;
- Облігації місцевих позик (місц. борг);
Казначейські зобов’язання України;
Фінансові казначейські векселі.
КРЕДИТНІ ДОГОВОРИ
(БОРГОВІ УГОДИ)
ПРЕДМЕТ БЮДЖЕТНОГО ЗАПОЗИЧЕННЯ

ОБЛІГАЦІЄЮ визнається цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінал. вартість у передб. умовами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення (ст. 7 Закону).
ДЕРЖАВНІ ОБЛІГАЦІЇ УКРАЇНИ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА НАСТУПНІ ВИДИ:
ЗА ФОРМОЮ ТА ЦІЛЬОВИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ

ЗА СТРОКОМ ОБІГУ:
Короткострокові (до 1 року);
Середньострокові (1-5 років);
- Довгострокові (понад 5 років)
ЗА СПОСОБОМ ВИПЛАТИ ДОХОДІВ:
- Відсоткові – облігації, за якими передбачено виплату відсоткових доходів.
- Цільові – облігації, виконання зобов’язань за якими дозволяється товарами та/або послугами, відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.
- Дисконтні – облігації, які розміщують за ціною, нижчою ніж їхня номінальна вартість. Різницю між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачують власнику облігації під час її погашення, і вона становить дохід (дисконт) за облігацією
ЗА ВИДАМИ:
- іменними;
- на пред’явника;
ЗА СПОСОБОМ РОЗМІЩЕННЯ:
- у документарній формі;
- у бездокументарній формі.
Розміщення держ. облігацій України здійснюють у разі дотримання на кінець року гран. розмірів держ. боргу, передб. Верх. Радою України в законі про Держ. бюджет України.
Погашення ОВДП здійснює Мінфін через НБУ й уповноважених ним дилерів і брокерів, в кінці строку, на який було випущено облігації. Проте існує практика випуску конверсійних ОВДП.

КАЗНАЧЕЙСЬКЕ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ УКРАЇНИ – держ. цінний папір, що розміщується винятково на добровільних засадах серед фіз. осіб, засвідчує факт заборгованості Держ. бюджету України перед власником казнач. зобов’язання, дає власнику право на отримання грош. доходу та погашається відповідно до умов розміщення казнач. зобов’язань.
Емітентом казнач. зобов’язань виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
Казнач. зобов’язання України можуть бути іменними або на пред’явника;
розміщуються у документарній або бездокументарній формі (у разі розміщення казнач. зобов’язань України у документарній формі видають сертифікат);
за строком обігу можуть бути:
довгострокові – понад п’ять років;
середньострокові – від одного до п’яти років;
короткострокові – до одного року.
Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов’язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України.

ФІНАНСОВИЙ КАЗНАЧЕЙСЬКИЙ ВЕКСЕЛЬ – цінний папір, що посвідчує безумовне грошове зобов’язання центрального органу виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, яким оформлено заборгованість державного бюджету, сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Порядок видачі, обігу, обліку та сплати за фінансовими казначейськими векселями, що видаються центральним органом виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до закону про Державний бюджет України

Борговими угодами можна вважати кредитні угоди (угоди про позику) та інші документи, якими оформляють державне запозичення в межах, визначених законом України про Державний бюджет України.
Угоди щодо державного запозичення укладає Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, з урахуванням норм міжнародного права.
Зовнішніми кредиторами України є міжнародні економічні та фінансові організації, окремі держави й окремі суб’єкти економічної та фінансової діяльності.
Згідно з п. 14 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України затверджує рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснює контролю за їх використанням. Міжнародні ж договори на підставі яких залучаються кредити (позики) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів) не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 16 БК України).

Уникаючи визначення граничного обсягу дефіциту, український законодавець відштовхується від направляючої планової величини - граничного обсягу боргу.
Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).
Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу ВВП України. У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність із положеннями БК України.
З метою забезпечення дотримання граничних обсягів державного боргу та державних гарантій Міністерство фінансів України веде Реєстр державного боргу і гарантованого державою боргу, Реєстр державних гарантій.
Реєстр державного боргу і гарантованого державою боргу є інформаційною системою боргових і гарантійних зобов’язань держави, що включає умови кредитних договорів і випуску державних цінних паперів та умови надання державних гарантій, відомості про стан обслуговування і погашення державного боргу. Реєстр державних гарантій є інформаційною системою, що містить відомості про надані протягом бюджетного періоду державні гарантії.

Основні повноваження у сфері управління державним боргом
Верховна Рада України, здійснюючи установчі повноваження у бюджетній сфері, визначає основні параметри існування державного боргу та його місця у фінансовій системі при прийнятті закону України про державний бюджету на відповідний рік. Зокрема, згідно з п. 14 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України затверджує рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснює контролю за їх використанням.
Відповідно до Конституції України, Уряд подає на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, а відтак, пропозиції щодо здійснення державних запозичень та управління державним боргом. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Уряд обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державної внутрішньої та зовнішньої позик. Відтак, ухвалює рішення щодо випуску (емісії) державних боргових цінних паперів; надає внутрішні та зовнішні державні гарантії; здійснює контроль за порядком отримання державою позик та надання державних гарантій; цільовим використанням коштів, залучених шляхом державного запозичення, в тому числі й з метою фінансування дефіциту платіжного балансу; ухвалює рішення про емісію державних цінних паперів відповідно до законодавства України.

Міністерство фінансів України здійснює управління державним боргом та гарантованим державою боргом, зокрема:
розробляє та погоджує нормативно-правові акти з питань управління державним боргом;
здійснює управління ризиками, пов’язаними з державним боргом;
здійснює прогноз фінансування державного бюджету;
розробляє середньострокову стратегію управління державним боргом;
здійснює оперативний облік державного та гарантованого державою боргу;
веде реєстр державних гарантій;
здійснює погашення та обслуговування державного боргу;
здійснює правочини з державним боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж державних боргових зобов’язань, за умови дотримання граничного обсягу державного боргу на кінець бюджетного періоду (п. 30 Положення про Мінфін).
Зазначимо, що відповідно до ст. 16 БК України, саме члену Кабінета Міністрів України, відповідального за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особи, яка виконує його обов’язки, за дорученням Кабінету Міністрів України, передано належне державі право на здійснення державних запозичень. Це означає, що Міністерство фінансів України як позичальник від імені держави несе повну відповідальність і за повернення запозичених коштів.

Уся сукупність дій, пов’язаних із здійсненням запозичень, обслуговуванням і погашенням державного (місцевого) боргу, інших правочинів з державним (місцевим) боргом, що спрямовані на досягнення збалансованості бюджету та оптимізацію боргового навантаження називається УПРАВЛІННЯМ ДЕРЖАВНИМ (МІСЦЕВИМ) БОРГОМ (п. 49-1 ч. 1 ст. 2 БК України).
визначення умов випуску і розміщення, параметрів нових боргових зобов’язань
обслуговування і погашення державного боргу
контроль та звітність за станом державного боргу
Держ. запозичення здійснюються в межах, визначених законом про Держ. бюджет, з дотриманням гран. обсягу держ. боргу. Право на здійснення держ. запозичень належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов’язки, за дорученням Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення держ. запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку держ. запозичення.
Право на здійснення місц. запозичень у межах, визначених рішенням про місц. бюджет, належить АРК, тер. громаді міста в особі керівника місц. фінанс. органу за дорученням Верховної Ради АРК, міської ради.
погашення держ. (місц.) боргу – операції з повернення позичальником кредитів (позик) відповідно до умов кредит. договорів та/або випуску борг. цін. паперів (п. 41-1 ч. 1 ст. 2 БК України), а обслуговування держ. (місц.) боргу – операції щодо здійснення плати за користування кредитом (позикою), сплати комісій, штрафів та інших платежів, пов’язаних з управлінням держ. (місц.) боргом (п. 37-1 ч. 1 ст. 2 БК України)
управління боргом передбачає контроль за двома параметрами – обсягом державного боргу та вартістю його обслуговування;
звітність здійснюється в компексі загальної бюджетної звітності

КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ
кредитний рейтинг країни на міжнародних фінансових ринках;
частка держ. боргу у ВВП (Маастрихтський критерій – 60%, критерії економічної безпеки: частка внутрішнього боргу – 30%, зовнішнього – 25%);
середній строк обігу державних боргових зобов’язань;
середня ставка проценту за державними зобов’язаннями;
показник частки зовн. запозичень у покритті дефіциту бюджету (найвища межа – 30%);
співвідношення чистої (приведеної) вартості зовн. боргу до обсягу експорту (межа – 250%);
потенційна боргоспроможність (яку частку боргу можна покрити за рахунок поточних доходів після здійснення операційних витрат)

МІСЦЕВИЙ БОРГ – це загальна сума борг. зобов’язань АРК чи тер. громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звіт. дату, що виникають внаслідок місц. запозичення (п. 35 ч. 1 ст. 2 БК України).
Верховна Рада АРК та міські ради мають право здійснювати місц. внутр. запозичення. Місц. зовн. запозичення можуть здійснювати лише Верховна Рада АРК, Київська та Севастопольська міські ради, міські ради міст обласного значення. При цьому місц. зовн. запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжн. фінанс. організацій можуть здійснювати всі міські ради.
Згідно з Порядком здійснення місцевих запозичень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 р. № 110 запозичення може здійснюватися у формі: укладення договорів позики (кредит. договорів) з фінанс. установами; випуску облігацій місц. позик (п. 3).
Особливістю здійснення місц. запозичень, згідно ст. 74 БК України, є цільовий характер використання коштів, залучених на кредитних засадах. А саме, з метою фінансування бюджету розвитку АРК, міських бюджетів та використовуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об’єктів довготривалого користування або об’єктів, які забезпечують виконання завдань Верховної Ради АРК, міських рад, спрямованих на задоволення інтересів населення.

Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій погоджуються з Міністерством фінансів України. Усі договори про місцеві запозичення, договори, виконання зобов’язань за якими забезпечено місцевими гарантіями, та договори про відшкодування витрат місцевого бюджету, а також зміни істотних умов таких договорів реєструються у Реєстрі місцевих запозичень та місцевих гарантій. У контексті аналізу правового регулювання державних та місцевих запозичень, важливо пам’ятати про принцип самостійності бюджетів бюджетної системи України. Відтак надання Мінфіном висновку щодо відповідності проекту рішення про здійснення запозичення чи проведення іншої операції згідно з вимогами, установленими бюджетним законодавством, не є гарантією держави або Мінфіну виконання зобов’язань чи підтвердженням платоспроможності позичальника.
Видатки на обслуговування місцевого боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету. А погашення місцевого боргу відбувається за рахунок витрат бюджету розвитку місцевого бюджету.
Якщо у процесі погашення місцевого боргу та платежів з його обслуговування, обумовлених договором між кредитором та позичальником, порушується графік погашення з вини позичальника, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада не мають права здійснювати нові місцеві запозичення протягом п’яти наступних років.